Купол будівлі обвалюється під мінометним вогнем, у ложах вибухають гранати, а тих, хто вижив у цьому пеклі, добивають автоматними чергами. Ні, це не сцена з голівудського бойовика, а теракт у Верховній Раді, який буцімто замірялася вчинити в ході державного перевороту депутатка Надія Савченко — принаймні, так стверджує Генпрокуратура в особі Юрія Луценка. І це не просто підозри. За словами генпрокурора, ще минулого тижня слідчі органи мали «незаперечні докази», що Савченко планувала теракт, особисто вербувала виконавців і роздавала їм вказівки. І, як то кажуть, вишенька на торті: того ж дня Савченко принесла у Верховну Раду пістолет та кілька гранат — колегам-депутатам довелося вмовляти її і виводити з сесійної зали. А незадовго до того СБУ затримала близького до Савченко Володимира Рубана, котрий намагався вивезти з непідконтрольних територій цілий арсенал зброї...
Такий скандал підняв би на вуха будь-яку країну, розташовану західніше Чопа, але в Україні, попри медійний розголос, все забулося буквально за кілька днів. Не те щоб теракти у парламенті були для нас буденністю — скоріше тому, що Генпрокуратура чимраз більше нагадує хлопчика-пастуха, який так часто кричить «Вовк!», що аудиторія вже починає позіхати.
Аби не бути упередженими, приймемо за факт, що заяви генпрокурора повністю і точно відображають реальну картину. Але пазл все одно не складається і ситуація починає виглядати геть абсурдною. Якщо Савченко планувала влаштувати криваву лазню у парламенті, чому її усього-навсього виключили з комітету нацбезпеки та оборони і один раз викликали на допит СБУ? Хіба може людина, підозрювана у настільки тяжкому злочині проти нацбезпеки вільно гуляти Києвом і знімати гумористичні відео?
Чи може, Савченко дала СБУ якусь розписку, що відмовляється від планів здійснювати теракт і держпереворот? Неважко погодитись, що все це — наслідки депутатської недоторканності, яку має Савченко. Але чому подання на зняття недоторканності, арешт і затримання буде розглядатись Радою аж через тиждень після викривального виступу генпрокурора? Хіба можна робити тижневі паузи, коли йдеться про ліквідацію загрози державного перевороту? Невже депутати, яким загрожувало стати кривавим фаршем, не могли поквапитись і прийняти рішення більш оперативно?..
Все це дуже нагадує попередній скандал з переворотом, який стався восени 2017-го і закінчився нічим. Тоді генпрокурор розповів, що переворот готували громадяни Грузії, які отримали дозволи на постійне проживання в Україні за сприяння Михеїла Саакашвілі, коли той ще очолював Одеську ОДА. Наприкінці 2017-го Генпрокуратура також оприлюднила аудіозаписи переговорів Саакашвілі з олігархом-втікачем Сергієм Курченком. Були допити, обшуки, одного з соратників Саакашвілі затримали і посадили під арешт, а самого Саакашвілі підозрювали у «сприянні членам злочинного угруповання Курченка-Януковича». А поки правоохоронці збивалися з ніг, розшукуючи небезпечного підозрюваного по усьому Києву, прикордонники його знайшли і блискавично реадмісували до Польщі, зробивши недосяжним для української Феміди. Генпрокуратурі не лишилося нічого, окрім як призупинити кримінальне провадження щодо Саакашвілі. «Було і загуло», – прийнято казати в таких випадках. Що сталося з рештою заколотників, які готували переворот, невідомо — одного тільки Северіона Дангадзе ніяк не випустять під домашній арешт.
Чи не «загуде» так само і переворот Савченко? Цілком можливо. У четвер, 22 березня, депутатам мають показати «шокуючі відеодокази» її провини, після чого вони мають підтримання подання Генпрокуратури і посадити Савченко на лаву підсудних.
Все це виглядало б дуже серйозно, якби не відчуття дежавю. У вересні 2015-го з нардепа Ігора Мосійчука теж зняли недоторканність і після демонстрації відеодоказів корупції затримали просто у сесійній залі. Але за кілька місяців тріумфальна перемога над парламентською корупцією виявилась пшиком: Вищий адмінсуд визнав ці дії незаконними, а у травні 2016-го Генпрокуратура була змушена відкликати клопотання про його арешт. Неважко уявити, що сухою з води вийде і Савченко. А нам залишиться тільки здогадуватись, чому гучні звинувачення не закінчуються вироками: чи то ми живемо в країні цілковитої безкарності, чи то перед нами просто розіграли спектакль. Хлопчик кричав «Вовк!», всі побігли дивитись, а потім виявилося, що і вовк — не вовк, і вівці — не вівці, та й хлопчик якось підозріло відмовчується.
В сухому підсумку, це повністю руйнує суспільну довіру до держави. І справа тут не в політичних рейтингах, а у втраті зворотного зв’язку між владою і громадянами — навіть в тих питаннях, які стосуються національної безпеки. Ще трохи, і слово «переворот» стане політичним мемом, а значить — непридатним для комунікації. В умовах гібридної війни це може мати катастрофічні наслідки для всіх. Уявімо, що завтра (через тиждень, місяць, рік) СБУ заарештує якогось відомого діяча за звинуваченням у організації заколоту, а його прибічники підуть на збройний штурм адмінбудівель, вимагаючи звільнити в’язня і закликаючи народ «валити режим». У Києві сутички з нацгвардією, стрілянина, керівництво держави закликає не піддаватись на провокації заколотників. Що це: початок третього Майдану чи «російська весна» у патріотичній обгортці? По який бік барикад має стати чесний громадянин? Великою мірою відповідь і подальші дії громадян залежатимуть від того, яким авторитетом на той момент користуватиметься Генпрокуратура та інші органи влади. На щастя, сьогодні рівень довіри до імовірних заколотників та до Генпрокуратури однаково мізерний, але хто зна, чи буде так завжди.