Оскільки мова піде про вуличний конфлікт, під час якого народний депутат Сергій Пашинський прострелив людині ногу з пістолета, мушу відразу обмовитися: я не є фанатом цього олігарха-політика, навпаки, цілком обґрунтовано вважаю, що його діяльність необхідно ретельно розслідувати. Адже він серйозно «наслідив» і під час Євромайдану, і в парламенті. До того ж, за деякими даними, він має стосунок до деяких рейдерських захоплень.
Зробив таке застереження для того, щоб відразу відтяти спекуляції: ось, мовляв, виправдовує товстосума. Не збираюся цього робити! Але і йти на поводу «натовпу» у цьому випадку не можу. Емоції, що спалахнули, судячи з соцмереж, в українському суспільстві після цього інциденту, свідчать не на користь демократичної та цивілізованої України. Адже варто було комусь зауважити, що Пашинський не просто стріляв, а стріляв, за його версією, в хулігана, який вдарив його пляшкою по голові у відповідь на зауваження з приводу машини без габаритних вогнів у темряві, – і відразу ж на цього коментатора накидалися орди «олігархоненавісників» та критиків нинішньої влади.
Можна було подумати, що, не бажаючи бачити у владі ту олігархічну зграю, яка «керує» зараз країною, люди готові пробачати хуліганам і бандитам їхню антигромадську поведінку та потворні витівки. Але з такою логікою можна, так би мовити, виплеснути з водою дитину.
Ситуація не є такою однозначною, як її бачить багато антагоністів влади: мовляв, поранив людину з пістолета – значить винен, в тюрму його! Однак право на захист є у кожного. Вулицями нині ходить чимало брутальних та агресивних людей. Тривала війна, обдирання населення олігархами, брехливість влади й обвалення післяреволюційних надій виштовхнули на поверхню суспільного життя чимало темних особистостей.
За офіційними даними, рівень злочинності у Києві зріс майже на 50%. Не відстає від столиці й багато регіонів. Судячи з кримінальних зведень, майже в кожному місті чи селі практично у будь-який час доби добропорядні громадяни можуть наразитися на неприємність у вигляді окремих звіроподібних особин.
І що, ми маємо постійно пасувати перед вуличною шпаною? Як у вікопомні часи, засуджувати тих, хто знайшов у собі мужність дати відсіч хуліганам та грабіжникам? З такими «совковими» звичками люди в країні ніколи не набудуть європейського менталітету, а суспільство ще довго кидатиметься між минулим і майбутнім.
Інша справа, що Пашинський міг у своїй розповіді спотворити ситуацію. Деякі ЗМІ повідомляли, що він вийшов зі своєї машини і відразу почав стріляти, а пляшкою по голові йому дісталося у відповідь на прострілену ногу... Якщо виходити з якісного складу нинішньої Верховної Ради, то такої поведінки нардепа-олігарха теж стовідсотково відкидати не можна.
Як же довідатися правду? Колишній діяч Адміністрації президента часів Януковича Андрій Портнов, котрий нині переховується від правосуддя десь за кордоном, пообіцяв виплатити велику винагороду за «журналістське розслідування» цієї події. Однак за гроші – це не журналістське розслідування, а фактично «заказуха», причому з явним політичним душком. Вірити таким «розслідуванням» слід з великим застереженням.
Але справа навіть не у вірі людей. Хоч би як кому хотілося, а легітимними результати розслідування інциденту зі стріляниною Пашинського будуть лише в тому випадку, якщо його проведуть офіційні органи: Генпрокуратура та МВС України. І остаточну крапку у всьому цьому може поставити лише суд. З цим мають змиритися всі, хто сприйняв цю історію занадто близько до серця.
І тут дозвольте мені поставити перше з обіцяних запитань: а чи є взагалі в Україні офіційні органи, здатні об'єктивно й неупереджено розслідувати такі правопорушення? Здається, у цьому плані Україна не дуже далеко втекла від Північної Кореї, путінської Росії або Узбекистану з тамтешніми одіозними режимами.
Справді, що таке ГПУ? Це відомство, яке очолює кум президента-олігарха. «Лялька з ниточками», простіше кажучи. І хоч би скільки пан Луценко пнувся, зображуючи непримиренність щодо сановних правопорушників, хоч би скільки робив суворе обличчя пан Порошенко, говорячи про ГПУ, вони прекрасно знають: кум – це святе. А все інше – лише словесна оболонка майже сімейної ідилії.
А що таке МВС? Це відомство, яке очолює одіозний чиновник, котрий володіє чималим бізнесом і котрий погруз у корупційних скандалах. Кажуть, Арсен Аваков став «другою людиною» в державі. Дуже навіть може бути, якщо судити за сплеском злочинності. Якби він був просто міністром, то нормальний президент давно б його «попросив». Але Аваков – не просто міністр. Він – один із лідерів партії, яка служить підпорою Блоку Петра Порошенка у парламенті. І скільки б один не пнувся, зображуючи «реформаторство», а другий – вимогливість щодо МВС, обидва вони прекрасно знають: в їхньому середовищі не прийнято кидати в біді «своїх».
Тому тим, хто зараз вимагає покарання Пашинського за поранення людини, можна майже зі стовідсотковою впевненістю сказати: незалежно від того, чи винен політик-олігарх у розв'язанні кривавого конфлікту на вулиці, чи тільки захищався від хулігана – результат буде один. Система зробить усе можливе і неможливе, щоб виправдати потрібну їй людину.
Так буде тривати доти, доки в українському суспільстві не з'явиться непереборне бажання очистити правоохоронну систему від кумів, «потрібних людей» і політичних партнерів. Не впевнений, що це станеться в найближчому майбутньому, тому що сил, які готові реалізовувати цю вимогу, в країні зараз не спостерігається.
Є, однак, ще одне питання, яке прямо випливає з інциденту за участю Пашинського. Уявіть, що на його місці опинився б звичайний громадянин, у якого немає вогнепальної зброї. Але ж хуліган, завдавши йому удар по голові та збивши з ніг, міг продовжити побиття. І один Бог знає, чим все це могло закінчитися.
Одного разу для соратниці Пашинського – на той час активістки, а нині народного депутата Тетяни Чорновіл – схожий напад ледь не закінчилося трагедією...
Тому питання таке: чому лише окремі чиновники, члени парламенту та інші представники «еліти» мають право на володіння зброєю? Їм, значить, можна захищати своє життя і майно від зазіхань злочинців, а іншим громадянам – ні?
Не вважайте мене прихильником ідеї поголовного озброєння населення. За моїми суб'єктивними оцінками, право на володіння і, тим більше, право на носіння вогнепальної зброї в сьогоднішній Україні можна надати далеко не всім. Країна перебуває у вкрай тяжкому економічному становищі. Влада своєю постійною брехнею і так званими «реформами» за рахунок народу створила таку атмосферу в суспільстві, що люди надзвичайно роздратовані. Культури поводження з вогнепальною зброєю в країні немає. Наразі широке розповсюдження вогнепальної зброї може породити масу конфліктів з розряду «на порожньому місці». Краще відкласти цю затію до закінчення війни і стабілізації економіки.
Все це, однак, не означає, що влада може і надалі байдуже ігнорувати вимогу, яка не раз звучала з вуст багатьох політиків та активістів, про вільне володіння зброєю. Питання це давно стало серйозним подразником в суспільстві. Ним спекулюють у політичних цілях. Воно підриває і без того слабку довіру до влади: мовляв, самі озброюються, а нас за бидло вважають... Без офіційного права на зброю населення «вчиться» і звикає нелегально володіти «стволами», а це значно небезпечніше, ніж володіння зареєстрованими засобами самозахисту.
Вважаю, тут треба шукати якусь золоту середину. Багато громадян всім своїм життям довели, що здатні відповідально поводитися зі зброєю. І якщо їм доведеться вибирати, стріляти чи не стріляти, то їхній вибір напевно буде зроблений на чіткому і безумовному дотриманні чинних законів.
Певний компроміс між владою та суспільством у цьому питанні може бути і повинен бути досягнутий уже в найближчому майбутньому. Складність у тому, що необхідно виробити і чітко реалізувати такі правила, що гарантовано відмежують від зброї тих, кому її ризиковано продавати. Чи вистачить розуму на це в українських законодавців – питання, звісно, цікаве.
Щоб у них був стимул енергійніше працювати над цією проблемою, активній частині суспільства варто задуматися над тим, як роззброїти тих політиків, депутатів і чиновників, котрим той же Аваков з панського плеча роздаровував сотні «дул». В одного такого «обдарованого» – Пашинського – ГПУ нещодавно пістолет вилучила. Краще пізно, ніж ніколи.
Питання в зв'язку з цим такі: а як бути з іншими подарунковими «дулами»? Адже нестриманих людей в тій же Верховній Раді у відсотковому відношенні набагато більше, ніж у країні загалом. Скількох ще «потрібних» собі і президенту людей озброїв глава МВС? Доки в Україні процвітатиме ця пістолетно-політична корупція?