Я бачив таке тільки по телевізору. Чесно. Як зараз пам’ятаю. Ревів, як звір, магнітофон, стріляли хлопавки, співали хором якісь дуже веселі й серйозно п’яні люди, обнімались, танцювали, багато їли. Всі й відразу говорили, курили, сміялись і пробували не впасти в прохід між столами… Потім палили вогні, і фіолетовий дим затуляв весь простір і… напевно, їм було дуже тепло на душі від цього, бо потім всі мили баняки.
Реклама така була, якоїсь там рідини, для миття посуду. Але в реальності!? Почув, вперше. Тітка подзвонила з Америки. Каже, завтра у неділю, у них стріт-паті – вечірка на вулиці, вона питає, що вдягти?! Напевно, щось із нової осінньої колекції Валентино, хотів я сказати, та промовчав.
Насправді я думав, що всі паті – це міфи епохи джазу: герой входить в джазовий клуб в такому костюмі, що шоколадку можна вже і не їсти, капелюх, черевики. І тут вона - у сукні з пір'ями. Вийти звідти живим і не закоханим шансів не було. Але то велика література і музика. Джаз. Це треба слухати. Тітка мене виправила. Це зовсім не маскі-шоу, це мирна подія. Стріт-паті, з її слів, звичайно, трошки простіше, людяніше, менш драматичне видовище. Штат Нью-Джерсі, містечко неподалік Нового Йорку, це не Буенос-Айрес. Танго, пампаси, ґаучо – це не там. Там не п’ють мате, там п’ять «мак-кофе». Стріт-паті – це, виявляється, коли кожен, буквально кожен, бо це все добровільно, так от, кожен, хто живе на цій вулиці, виносить щось із харчів, напоїв, ставлять столи, грає музика, прикрашають дерева і… танцюють, хто може і хоче. Вальс, твіст, самбу. Можливо, фокстрот. Не знаю. Тітка не казала багато про культурну програму. Але мені стало по-справжньому заздрісно. Може, через цю паскудну погоду?
Звісно, уявити щось таке у нас можна, але як? Не те, щоб у нас не могли народ завести. Запросто. Ні, а так, щоб без випивки! Бо випили – і все просто, на халяву у нас і хімреактиви вип’ють. Але це не зовсім таке дійство, як наша забава, до останнього живого чи тверезого. Звичайно, мова йде не про професійний карнавал, де професійні актори театру чи актори-аматори, режисура. Ні, як от уявити, що наші люди самі прийшли, ніхто не гнав, не було переклички, над душею ніхто не стояв, без прапорів, всі тверезі, ні на кому немає футболки чи фуфайки з партійно-політичним лозунгом, рекламою пива, можна, але як? Бо для себе це все. Концепція зовсім інша. Подумайте, ви одночасно і гості, і господарі. Сила. Це вам не випускний у школі комбайнерів, не свято містечка, якому три тисячі років, якщо вірити, що написали на плакаті, і, звичайно, не сучасне українське весілля, чи ще гірше - пиятика (тепер нова назва – корпоратив) з нагоди дня лісника. Ідея в тому, що люди можуть бути разом, якщо не великими товаришами, то принаймні вітатись і часом допомогти один одному з власної волі. Є таке сильне слово громада, спільність, народ. Якісь далекі відголоски у нас є, не більше. Я маю на увазі всі ці зустрічі однокласників, однокурсників, співкамерників чи там всіх тих, хто своїми очима бачив, як Карпати на останній секунді забили гол Галатасараю. Все це добровільно. Збираються ті, хто цього хоче. Або є в нас (не повсюдно, рідко, але є) така практика в деяких трудових колективах – зібратись і поїхати не на пиятику до лісу, а на екскурсію, наприклад, у Мукачівський замок чи в Затоку. Це не якісь там мегавитрати, автобус знайти – не проблема. На Заході таке називають «будувати команду», так люди зближуються. Комуняки нас, студентів політеху, колись в колгосп завезли, чим сильно посприяли нашій дружбі.
Я розумію, маленьке містечко неподалік Нью-Йорка, штат Нью-Джерсі – це не вся Америка, не показник. І є в них, хоч і не Ріо, але той же Марді Гра в Новому Орлеані чи вуличні паради-карнавали в тому ж Нью-Йорку, але це все календарні, трошки обов’язкові події. Стріт-паті – це якось по-домашньому, ніби всі свої, родина. Але у нас? Чи можливо таке уявити десь біля Радехова, наприклад, чи в Криму? Вийдіть на вулицю десь в передмісті, у місті одні замки кодовані на під’їздах. Не важливо де, хоч на Донбасі вийдіть в передмістя і гляньте на ці мури, вищі за людський зріст, ці ковані ворота, вежі й злі пси за воротами і... спробуйте це уявити.