У розмові з одним із найцікавіших поетів покоління «двотисячників» Іллею Стронґовським (стронґовським) насправді про поезію йдеться найменше.
Натомість широко розкриті проблемні питання, перед якими стоїть фаховий перекладач і дизайнер у сучасному українському видавничому процесі.
- Спочатку питання для ідентифікації: Іллє, ти активно береш участь в українському літпроцесі чи, власне, його обговоренні, і ареною для цього став інтернет. Виступаєш найчастіше з критикою роботи видавництв, як перекладач і дизайнер. Хоча ввійшов у літературу, передовсім, як поет. Як себе нині позиціонуєш?
- Я – книжковий дизайнер з багатим літературним минулим. Це, мабуть, найточніше вираження мого теперішнього. Власне письмо досі є, але поки триває у фоновому режимі. Перекладацтво ж я і не полишав, просто з огляду на видавничу ситуацію переклади не публікувалися, є шанси, що цього року ситуація зміниться.
- Які твої переклади ще чекають свого видавця? На що вже можна твердо очікувати у книжковому варіанті?
- До краху жорсткого диску мав кілька перекладених книжок, зокрема "Надзвичайний пан Лис" Роальда Дала і "Страх і огида у Лас-Веґасі" Гантера С. Томпсона. Зараз ці переклади зникли, і якщо диск не відновлять, то доведеться перекладати наново. Щодо тих, які плануються до видання, то їх щонайменше дві: дитяча і біографічна, але конкретніше поки не можу говорити. Ще в роботі "Американські боги" Ніла Ґеймана, але це том на 700 сторінок, поки не бачу, хто б міг його видати.
- А як прокоментуєш загальноукраїнську ситуацію з перекладними книгами? Зокрема перепереклад з російської.
- Власне, і проблема з перекладами в країні тільки одна, і вирішення її теж одне. Перекладачам не платять. Щойно почнуть платити, у нас враз з’являться якісні переклади. Свого часу у профільних спільнотах таку мою думку критикували, але протиставити їй нічого не змогли. Допоки видавництва зацікавлені платити за переклад по 5 грн за сторінку, доти перекладатимуть через російську. Небезпека переперекладів не тільки в тому, що споживач привчається до думки, що україномовний переклад в принципі не може бути якісним, а й у тому, що з ринку вимиваються фахівці. Професіонали ніколи не стануть працювати за безцінь, отже, не працюватимуть взагалі. У цей час ринок повністю заповниться заробітчанами від перекладу, які ні мови ориґіналу, ні мови перекладу, ні навіть мови посередника не знають. Адже зараз пішла значно небезпечніша тенденція, ніж навіть перепереклад з російської чи польської – перекладають вже не люди, а програми.На цьому ловили і престижні видавництва, зокрема "Темпору"– переклад книги Джонатана Гілла "Історія християнства".
- Видно, що для тебе, як перекладача, це болюче питання. А як відбувалися пошуки видавців для твоїх перекладів? І чи ти задоволений тою оплатою, яку одержав чи маєш одержати?
- Не можу сказати, що вони відбулися. Завжди є шанси на кращі умови. Всі учасники ринку, кого це в принципі могло цікавити, з пропозицією обізнані, тож мені залишалося чекати на реакцію. Добре, що вона відбулася.
Взагалі не певен, що мій підхід спрацює для когось ще, видавці зазвичай не жалують тих, хто сміє висувати їм якісь умови.
- В одній зі статей ти вже писав, що деякі видавці, обурені твоїми заувагами, пропонували створити власне видавництво. Розкажи, яким воно мало би бути?
- У мене до всього цього окреме ставлення. Замість працювати на наклад – робити дуже якісні книжки обмеженою кількістю. Те, що на заході називають deluxe edition, не те, що п. Красовицький, скажімо, вважає за "роскошную книгу". І от видавати до 500 нумерованих примірників вартістю до 500 грн – на винятковому папері з тканевою палітуркою та ілюстраціями високим друком, набраного авторським шрифтом, спеціяльно розробленим для книжок мого видавництва. І, найголовніше, вся ця розкіш має за символічні гроші продаватися в усіх крамницях електронних книжок країни. Зрозуміло, що її спіратять. Але все працюватиме за принципом «сарафанного» радіо, паперовий наклад розкуплять точно, а електронний не дасть лишитися без цієї книги тим, хто не може собі дозволити люкс. Загалом видавав би світову класику у правлених перекладах, графічні романи, контркультуру, альбоми з українського дизайну і експериментальну літературу – все у верхньому ціновому сеґменті.
- А тепер щодо дизайну. Спочатку так: чи є в Україні дизайнери, або ж видавництва, чия продукція, на твій погляд,перебуває на відповідному рівні?
- Є. І дизайнери є, і видавництва, і можливість видавати книги на найвищому світовому рівні. Серед тих, хто, загалом, тримає марку, можу назвати "А-ба-ба-га-ла-ма-гу", "Старого Лева", "Урбіно", "Темпору", "Акту", "Богдан", "Лілею-НВ"... Але, тримаючи марку в одному, ці видавництва теж по-своєму лажають. Зокрема в "А-ба-би" мені ще не трапилося жодного видання з вірно оформленими технічними сторінками, а "Навчальна книга – Богдан" реґулярно показує себе як вкрай недобросовісне у стосунках з авторами. Є й володарі антипремій – номер один для мене серед видавництв худліту то "видавництво Жупанського", другу почесну сходинку тримає "Піраміда". Головна проблема в загальному невисокому рівні наших книжок – видавці переважно не є людьми високої культури. Логічно, що вони не бачать потреби платити за те, чого не розуміють. Натомість, що їм справді вдається успішно робити, – привчати весь колектив по випуску книги, що книгу треба – ТРЕБА – робити поганою. Олександр Красовицький, директор "Фоліо", прямо так і каже: "Вы, видимо, не поняли, что этот ужасный дизайн книг Фолио – именно такой, который отражает мою позицию – чтобы купили". Що менше вкладати у виріб грошей, то більше на ньому можна заробити, ото і вся мотивація. Ціна на книги в нас немаленька.
- Які очевидні недоліки володарів антипремій можеш назвати, щоб могли зрозуміти "непосвячені" у дизайнерську справу?
- Для цього не треба бути посвяченим – неякісний папір і палітурка, склеювання книжкового блоку помітні всім. Далі йдеться про відсутність редактури і кориґування – якщо такі-сякі редактори ще часом позалишалися, то послуги коректорів мало хто хоче оплачувати. І вже на третьому за важливістю місці йдеться про використання неліцензійних шрифтів і кричущий несмак в оформленні.
- Ти регулярно виступаєш із критичними заявами, називаючи конкретні видавництва. Чи не було у зв'язку з цим якихось неприємностей?
- Та які в нас можуть бути неприємності? Періодично про мене згадують представники згаданих видавництв – мовляв, є гниле яблуко в саду наших шанувальників. Не вітаємося. Не співпрацюємо – хоча ринок для книжкового дизайнера в нас дуже малий, і кожен клієнт цінний. І тільки.
- Тоді про твій власний дизайн: у чому полягає його якість і характерність (якщо це можна висловити словами)? Чи можеш сказати, що виробив авторський стиль?
- Ні. Не можна ж вважати авторським стилем тверду установку на роботу тільки з леґальними джерелами і взорування на найвидатніші зразки світового книжкового дизайну. Кожна книга особлива, більше того, до кожної книги можна підійти з кількох боків, і щоразу це буде гідне завдання. Це і різнить, гадаю, мене від тих, хто зараз працює на ринку книжкового оформлення в Україні. Скажімо, що б не оформлювала Гриця Ерде чи Олена Рубановська, їх почерк буде впізнаваний здалеку. Трохи більша розмаїтість творчих підходів у загальних улюбленців студії "Аґрафка". У мене ж поки не можна знайти робіт, за якими однозначно можна стверджувати авторство. Кожному замку – свій ключ, а не одна одмичка на всі.
- Дякую за вичерпні відповіді. А на завершення гарно було б почути від тебе побажання читачам.
- Незважаючи ні на що – продовжуйте читати. Але платіть тільки за те, що гідне ваших грошей. Голосування гривнею – найкращий спосіб підтримати варті починання.