Погодьтеся, є все ж моменти недосконалості у цьому демократичному світі з його хваленим верховенством права. Ще свіжа в нашій пам’яті історія про розбещену практикантку, яка заледве не відправила до демісії одного з найпопулярніших президентів Америки. І то за що? За вміння вести себе невимушено у перервах між вирішенням справ глобальної ваги.
І от знову сюрприз вільного світу: готельна покоївка запроторює за ґрати одну з найпотужніших фігур фінансового світу. Якась макабрична іронія долі, Домінік Строс-Кан, котрий керував такою фінансовою імперією, як МВФ, котрий одним порухом мізинця спричиняв рух мільярдів доларів у потрібному напрямку, на котрого молилися лідери держав, перед яким трусилися керівники нацбанків, мусить нині страждати за якусь чи то вдавану, чи справжню (байдуже) впертість особи, котра в ідеалі взагалі мала б бути непомітною, німою й безіменною.
Куди котиться цей світ, якщо за такої дрібниці глава МВФ змушений подавати у відставку і, скоріш за все, відмовитися від досить реального шансу стати президентом Франції? А його фінансовій інституції вже вчетверте за останні десять років доведеться шукати собі нового лідера. Ним, згідно з традицією має стати європеєць (рівно ж, як і керівником Світового Банку стає лише американець). Але де знайти людину такого масштабу як Домінік Строс-Кан?
Пригадаймо 2007 рік, коли він очолює Фонд. МВФ перебуває у глибокій кризі самоідентифікації, стрімко втрачає популярність у світі, впливи, зрештою обличчя. Лише лінивий не критикував тоді його, причому з усіх куточків світу. У Латинській Америці нарікали на те, що реформи, запропоновані Фондом лише спричинюють кризові явища. У Східній Європі бідкалися, що Фонд ставить занадто жорсткі умови кредитування. У тоді ще ситій Західній Європі ставили під сумнів саму доцільність його існування.
Аж тут гепнула глобальна фінансова криза. І це стало зоряною миттю Строс-Кана. Він зумів усьому світові продемонструвати себе як неперевершеного кризового менеджера. Скільки країн МВФ врятував за останні кілька років від дефолту, скільком допоміг вивести з піке фінансово-банківську систему. За допомогою програм стабілізації Фонд значно пом’якшив наслідки фінансової кризи у Аргентині, Мексиці, в азійських державах, у країнах Балтії, зрештою – в Україні.
Зрозуміло, що тут заслуга цілої команди. Але чи впоралася б вона з таким надскладним завданням, якби не досвід і компетентність лідера, його впевненість, харизма? Саме Домінік Строс-Кан зумів відновити авторитет МВФ, повернути йому обличчя, створити йому імідж рятівника світу.
І що ж тепер, невже за всі заслуги йому не пробачать невинного батярства, котрого може насправді й не було? Ну, чому це трапилося не в нас, в Україні, чи Росії, чи ще десь на пострадянських теренах? Ми б йому «порішали» цю справу в шість секунд і доволі недорого. Так ні ж, мусило це статися саме в США, де нахабні полісмени не посоромилися витягнути шановану 62-річну людину з літака. Кинули за ґрати, навіть під заставу довгий час не хотіли відпускати. Тож мусив він кілька днів і ночей годувати блощиць на нарах і труїтися баландою.
Ні, всі ми, звичайно ж, за правову державу, за рівність всіх перед законом… Але ж мусить бути якась межа, якась шана перед авторитетними людьми. Чи не мусить?