На одній зі стін – дерев’яна балка 1891 року, зверху неї — усі частини «Гаррі Поттера», а кухня, здається, найбільша в цій квартирі. Чи ні? Два місяці тому проєкт співзасновників львівського архітектурного бюро Replus – Дмитра Сорокевича та Христини Бадзян – потрапив до авторитетного видання ArchDaily. Воно розмістило фото їхнього помешкання у центрі Львова. Ще рік тому Гуцульська, 3 була притоном неблагополучних, а зараз – простір з новим диханням і сучасними рішеннями.
ZAXID.NET розповідає про те, як дизайнери потрапили у нью-йоркський журнал, чому вирішили рятувати на перший погляд безнадійну квартиру й чи готові її комусь продати.
«Відбір до ArchDaily – хороший знак»
ArchDaily – це американське видання-блог, яке регулярно повідомляє новини у світі архітектури, а також відбирає та опубліковує найвартісніші дизайни помешкань. Його щоденна аудиторія сягає півмільйона читачів, а критерії відбору доволі жорсткі.
«Проект Гуцульської став уже нашим п’ятим, який сподобався редакції. Ще стільки свого часу не пройшли кастингу. Ми думаємо, що простір відібрали завдяки прийомам, які тут застосовано. Наприклад, рішення із дзеркалами, які візуально розширили 72 квадрати і видовжили вузькі кімнати. Для нас була важлива й стилістика, ми робили акцент на автентичності. Багато речей є малофункціональними, але вони передають ту атмосферу. Приміром, рідний паркет. Звісно, комфортніше мати паркетну дошку, що рівна й не скрипить, коли ти вкладаєш дитину спати, стараючись тихенько вийти з кімнати. Але тоді відсутнім буде той шарм… Якщо дизайн квартири потрапляє до світового журналу, то це означає: ми рухаємось в ногу із часом, а наші ідеї цікаві не лише пострадянській публіці, а й тій, що живе у Бразилії чи Австралії. Це хороший знак», – кажуть Дмитро та Христина.
Округлий мармур, шафа з OLX і ванна у спальні
До переїзду рік тому дизайнери жили у вдвічі меншій квартирі на вулиці Зарицьких. Коли вони вперше зайшли в помешкання Гуцульської, то запанікували. Обом закралась думка: «Покупка невдала!». Тривогу спричинили не так люди, які жили тут раніше, а вузький простір.
«Перед стартом реконструкції ми були впевнені, що цей будинок звели австрійці. Але коли чистили й розбирали цеглу, то знайшли газету 1955 року. Після цього ми пошукали інформацію і виявили, що частина будинку була зруйнована через бомбу, яка в нього вцілила. Тодішні власники перебудували все, крім одного крила. Тому ми безліч разів крутили кухнею. Я думала, варто прийняти стандарт, а Дмитро наполягав на облаштуванні "острівця". Зараз посередині стоїть стіл з умивальником, до стіни з дзеркалами приставлені шафи, що розкриваються. Моя мама була шокована з такого дизайну!» – розповідає Христина Бадзян.
І справді, непросто уявити, що колись кухня тут об’єднувалась з ванною, а труба протікала.
«Та й узагалі в квартирі був притон наркоманів! Але нас це не злякало. Помешкання, яке залишили в «спадок», стало викликом та цінним досвідом. Ми радше естети, ніж практики. Тому, наприклад, для підлоги обрали натуральний мармур, який кілька днів оброблявся в бетонозмішувачі і краї якого стали округлими. А балки на стелі, що була прогнита, ми почистили й обробили антисептиком», – пригадують архітектори.
Ще однією знахідкою для них став п’єц, що розташовувався між теперішньою спальнею та дитячою. Христина з Дмитром розібрали його, а кахлем покрили камін, що у вітальні. До слова, його виготовили на фабриці Івана Левинського. А чорну шафу, яка стоїть у коридорі квартири, пара придбала на OLX за 9 тисяч гривень.
«Найчастіше ті, хто приходить сюди, запитують, чому ми в спальні облаштували ванну. Нелогічність цього закидали навіть деякі колеги! Мовляв, як ви даєте раду з вологістю, а якщо на паркет розіллється вода… Насправді, у приватних проєктах застосовуємо таке рішення не вперше, давно бачили його за кордоном й були до цього готові. В певному сенсі квартира на Гуцульській нам трохи допомогла, бо у санвузлі не було місця на ванну. Та й коли з’явилась дитина, то ми зрозуміли, що це зручно: покупав і поклав у ліжечко. А ще ми вважаємо: ванна не для того, аби в ній просто митися, вона для прийняття, релаксу. Саму ванну ми взяли автентичну, трішки осучаснили. Таки сучасні рішення, які підкреслюють щось старе, створюють найбільше шарму», – переконані Дмитро та Христина.
«Мінімалізм – не лише відсутність елементів, а й зайвих рухів»
Мінімалістичне облаштування квартири нині в тренді. Мовляв, чим менше у помешканні меблів, тим більше простору. Скажімо, так легше дихається. Наші герої теж є прихильниками такої течії. Але розглядають її у філософському вимірі.
«Багато хто сприймає це, як банальну відсутність елементів. Насправді, йдеться і про меншу кількість зайвих рухів. Приміром, є паркет, який ще служить. Тож найкращим способом втілити щодо нього мінімалізм буде дати йому шанс «жити» ще, не змінюючи на щось нове. Чи, наприклад, наш мармур. Мабуть, його залишки викинули після якогось будівництва. А ми знайшли й зробили його округлим. Це ресайклінг чистої води», – кажуть дизайнери.
Однак ремонт, навіть із мінімалістичним дотриманням, не є дешевим. Дмитро й Христина зізнаються: ціни стартують від кількох сотень доларів: «З нашого приватного досвіду, щоб довести квартиру в історичному ареалі до гідних стану і вигляду, треба викласти від 700 доларів до півтори-двох тисяч за метр квадратний. Якщо нам доведеться переїхати, то хочемо, аби це був тільки центр та історичний будинок, який ми теж візьмемось реставрувати. Скажемо, що були певні спроби купити квартиру на Гуцульській і якщо нам дійсно запропонують хороші гроші, то погодимося її продати. Бо хочемо рухатись далі, для нас це буде викликом».
«Проєкт на Гуцульській викликає емоцію»
Після публікації фото квартири на вулиці Гуцульській в ArchDaily читачі розділились: одні висловлювали захват щодо поєднання сучасного й автентичного, інші категорично відмовлялись сприймати такий дизайн.
«Є проєкти, які ніхто не коментує, а цей викликає емоцію, він обговорюваний як прихильниками, так і хейтерами. Принаймні це розпалює дискусію. Ще нам подобається, що на прикладі нашої квартири ми можемо пояснювати якісь нестереотипні речі. Наприклад, зараз робимо Львівський муніципальний Центр на вулиці Стефаника, який стане перший простором для митців, де можна влаштовувати лекції, проводити майстер-класи, виставляти роботи…Неабияку роль відігравало наше прагнення поставити там якісь автентичні речі чи елементи, відійти від стандартів. І, скажемо, в людей меншає страх до такого», – розповідають Дмитро Сорокевич та Христина Бадзян.
Усі фото надані Дмитром Сорокевичем та Христиною Бадзян