Робити рекламу проросійським або православно-проросійським організаціям – річ остання. Вже навіть тому, що справа це марна, оскільки, як і кожен культурно-історичний атавізм, вони й без реклами мають сталий контингент поціновувачів (чи то пак, адептів) і нікого принципово нового до своїх лав уже не рекрутують. Інша справа, що згадувати їх і їхню діяльність завжди цікаво також через те, що в них знаходять прояв радикальні (наскільки це можливо серед цієї верстви вкрай консервативних людей) думки. А точніше, ідеї та переконання.
От, приміром, питання: як сприймає українська людина сьогоднішню владу Януковича сотабачнікі? Відповідь може коливатись у межах від різкого неприйняття до терплячої нехоті. Незадоволення, страх, нелюбов, ненависть, неповага, гнів – це емоції, які українська людина відчуває чи не до кожної влади в Україні. Часто це емоції, в яких ірраціональне неприйняття будь-якої влади поєднується з цілком намацальним, конкретним незадоволенням – гречано-бензиновим, наприклад.
Проте нікому серед незадоволених не спаде на думку приписати цій владі невластиві їй якості. Ця влада кримінально-поліційна, чиновницька, олігархічна і, звичайно ж, проросійська, як у діях, так і у своїй суті. З однієї простої причини. Тільки Росія, її влада, її цивілізаційний вибір дозволяє утримувати на плаву такі дивні сателітарні утворення в центрі Європи, як режими Лукашенка або Януковича. Росія підтримує своїх «сучих синів», тримаючи їх у радіусі собачого повідка. Абсолютно так само, як колись підтримував своїх «сучих синів» у межах соціалістичного табору СССР.
І якщо у випадку з останніми для цієї підтримки, яка реально часто оберталася сировинно-технічним утримуванням, була потрібна вірність ідеям соціалізму або так званої «народної демократії», то сьогоднішні «сучі сини» Росії – вже за відсутності диктату соціалістичної ідеології – повинні поділяти її культурно-цивілізаційний вибір. Нинішня влада поділяє його не лише з великої охоти або для вигоди, а тому що іншого просто не уявляє.
«Русский мир» – певна штучна система віртуальних вартостей, утворена на уламках совєтської імперії та приправлена російсько-імперськими штампами – у принципі не пропонує жодних механізмів, крім добре випробуваної владної вертикалі, авторитаризму та поділу на дуже бідних і дуже багатих. Уся його міфологія сьогодні досі фактично тримається на листі ченця Філофєя до царя Васілія Третього під назвою «Послание Великому князю Василию, в котором об исправлении крестного знамення и о содомском блуде», де вперше було викладено хрестоматійне «яко два Рима падоша, а третей стоитъ, а четвертому не быти».
Що, крім невіртуальних енергоносіїв і сировинної бази, пропонує світові сьогоднішня Росія? Якусь викривлену форму цезарепапізму? Нам чудово її видно й так. Усьому світові теж. Хтось намагається наслідувати російські політичні моделі, будучи при тверезому умі? Здається, ні. Істинне, канонічне православ’я – не таке, як у болгарів і греків? Ми сходимо до їхніх церков і порівняємо. Чи, можливо, велику російську культуру? Ми підемо до бібліотеки і почитаємо Толстого, Платонова і Єрофєєва. Чи, може, велика російська культура – це Іґорь Крутой, група «Любэ» і радіо «Шансон», як намагаються переконати? Здається, ні.
Зрозуміло, за рахунок чого об’єднуються країни так званої європейської «ліберальної демократії», де, до речі, знайшлося місце й істинно православним грекам і болгарам із румунами (на черзі такі ж православні серби, чорногорці та македонці). Навколо спільних механізмів і принципів, які, крім патетики об’єднання континенту, несуть цілком вагомі, дані у відчуттях, правила та механізми. Натомість «русский мир», звужений із розпадом СССР до трьох східнослов’янських народів, жодних прогресивних вартостей, правил і механізмів не несе. Немовби ви стоїте у взуттєвій крамниці в пошуках своєї пари черевиків, а вам продавчиня пропонує онучі, а на додачу – «Домострой» і «Протоколи сіонських мудреців». Тому вибір «русского мира» – це не просто самогубство для України, а повне безглуздя й інфантилізм. А надто тоді, коли цей «русский мир» вибирає тебе без жодної твоєї згоди.
Це просто певна відчайдушна спроба, використавши слушний момент у геополітиці, розставити свої прикордонні стовпи, біля яких можна поставити своїх вірних «сучих синів» для охорони. Інша справа, чи матимуть охоту ці «сучі сини», в нашому випадку ще й добряче вражені геополітичною шизофренією (хоч і цілком декоративною), вічно біля цих стовпів стояти? Чи будуть вони довіку виконувати цю роль? Складається стійке враження, що на полі нашої нестерпної любові, росіяни завжди отримують від нас щось конкретне, натомість нам пропонуючи, крім політичної підтримки режиму свого «сучого сина» та розпилу газових грошей, лише абстракції – казки про православну єдність і легенди про Русь Ізначальную.
Й ось я читаю повідомлення православних організацій України, серед яких значиться також і вікопомний «Союз русского народа» (чи то пак «чорносотенці»), точніше, його «Киевское губернское отделение»: «Віктор Янукович, який позиціонує себе як православна людина, отримавши благословення на свою президентську діяльність у Предстоятеля РПЦ Патріарха Кирила та Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира, замість зміцнення «Русского мира», де Україна історично займає одне з центральних місць, ставить задачу інтеграції в західну цивілізацію».
А я от думаю: якщо вона саме така – інтеграція в західну цивілізацію, то яким би було, на думку цих дивних людей, повне злиття в російсько-православному екстазі?