Сяє більмо очей, понівечений край,
Закатований рай, закатований рай!
Доле, скільки ти крові розлила по землі?
Дай же, доле, мені! Дай же, доле, мені
Крові! Крові! Крові! Крові! Крові! Крові!
(пісня «Крові» групи «Кому Вниз», автор Андрій Середа)
Оголошення підозри про державну зраду колишньому президентові України Петрові Порошенку показує, наскільки непослідовним є наше суспільство у своїх вимогах та які проблеми політики створюють самі собі.
Не маю наміру аналізувати справу, робити висновки замість суду чи давати правову оцінку дій правоохоронців. Але така ситуація, як з Порошенком, вже неодноразово відбувалася в Україні, тільки в менших масштабах. Вона вкотре демонструє небажання людей думати й добиратись до суті проблеми, а обмежуватись емоціями та гаслами.
Політичне переслідування vs відповідальність
Щоразу, коли проти якогось політика відкривають кримінальну справу, він заявляє про політичне переслідування. Буває, що ця заява відповідає істині. Але не треба плутати політичне переслідування з відповідальністю.
Кожного разу, коли політики й посадові особи ухвалюють рішення, вони мають розуміти, якими будуть наслідки й чи доведеться за це відповідати. У вас можуть бути благі наміри, але вони не завжди ведуть до раю.
Українські політики часто забувають, що з людьми треба розмовляти не тільки перед виборами, а протягом усієї каденції. От візьмемо «казус Порошенка»: навіть якщо припустити, що його рішення щодо вугілля з ОРДЛО врятувало країну від хаосу й енергетичної кризи, то все ж це питання треба було б проговорити ще 2014 року, а не зараз. Угода мала проводитись офіційно і відкрито, а не через схеми.
Жоден президент нічого не вартий, коли втрачає підтримку народу. Янукович може підтвердити, якщо хтось ще сумнівається. Тож саме до людей треба звертатись за підтримкою, а не до окупантів та ворогів.
Наші суди найкращі
В Україні велика проблема зі судовою системою. Її неодноразово реформували, але щоразу ставало дедалі гірше. Зараз ми в очікуванні результатів від чергової спроби. Про потребу створення чесних та неупереджених судів говорять і активісти, і бізнесмени, і звичайні люди. Зрештою, і зараз всі вони мають шанс захистити себе, усе залежить від готовності боротись до кінця.
Проте якщо політик отримує справу й суд над собою і ця справа політично вмотивована, шансів у нього практично немає. Тому саме політики мали б бути зацікавлені найбільше у створенні системи, яка не переслідуватиме їх і зможе виправдати та захистити в майбутньому.
Теперішню реформу політичні сили, що були при владі раніше, вважають провальною і такою, що знищує судову владу як окрему гілку влади. Тому, допоки реформу не проведено, вони мають бути спокійними і з гордо піднятою головою іти в суд, якщо їхньої вини немає. Адже теперішня влада ще не встигла змінити суди під себе, діє стара система, створена 2016 року. І якщо вона така ефективна, то має виправдати невинних.
Коли треба судити президентів?
Попри систему розподілу повноважень між різними гілками влади в Україні завжди за все відповідальний президент. Якщо він порушив закон чи зрадив державні інтереси, то коли його мають судити і карати? В ідеалі правоохоронна система має бути незалежною і відкривати справу, коли є порушення закону, а депутати Верховної Ради мають розпочати процедуру імпічменту.
Але коли президент контролює всю систему, то шанс його покарати буде тільки після зміни влади. Проте такі справи в Україні зразу називають «політичним переслідуванням». За цією логікою, справи проти експрезидентів варто відкривати не зразу після завершення каденції, а щойно тоді, коли зміниться ще один президент? Але це повна профанація правосуддя! Та й, судячи з кейсу Кучми, в суспільства несподівано прокидається любов до колишніх глав держав, і воно не підтримує такі справи, фактично даючи право на порушення закону.
Тут треба розуміти, що президент відрізняється від менеджера чи ІТ-спеціаліста тільки тим, яку посаду займає, і рівнем відповідальності. Перед законом усі рівні. І в разі відкриття справи має так само себе захищати й доводити відсутність вини.
Суспільство саме породжує нерівність, даючи право комусь бути особливим, мотивуючи це політичними позиціями, а потім жаліється, що не може «отримати справедливість». А все тому, що ми погоджуємось на запропоновану нам політиками корупційну систему.
Твердження, що в разі доведення державної зради Порошенка в питанні торгівлі зі сепаратистами й фінансування терористів вирок підважить усі рішення за п’ять років президентства – це маніпуляція. Навпаки, усі корисні рішення Порошенка впродовж його каденції можуть слугувати пом’якшувальним чинником для суду. Адже людина п’ять років змінювала країну на краще. Ну, раз помилилась, оступилась, але ж не продала Батьківщину.
Запит на справедливість
Політики самі собі створили проблеми. Вони постійно створюють у суспільстві запит на справедливість. Абстрактну, незрозумілу, упереджену справедливість, яка передбачає покарання попередників та опонентів. Це одна з ключових тез усіх президентів та політичних сил.
Запит на покарання Порошенка і його найближчого оточення був у суспільстві з 2015 року. Та лише одиниці чітко могли сказати, кого й за що варто покарати. У більшості було просте бажання помститись. Бо справедливість, яку пропагують українські політики, – це радше помста, ніж бажання покарати людину за злочини.
Якби Янукович та його спільники вчасно понесли покарання за свою діяльність, то суспільство б видихнуло з полегкістю і більше не прагнуло б знайти ще якусь жертву для себе. Та попередня влада втратила шанс на покарання Януковича і його людей у 2014 році. Так вона фактично сама повісила на себе мішень.
Зеленський успішно використав це і зараз задовольняє запит суспільства. І, найімовірніше, навіть отримає збільшення власної підтримки від електорату за такі дії. Тому для Порошенка найкраще зараз не ховатись, а прийти себе захищати. Якщо в його діях не було складу злочину і він готовий це довести, то впевнено йти до суду.
Проте й Зеленському не варто заграватись зі справедливістю. Тому що розмови про неї дуже розмиті й нечіткі. Треба говорити про злочин і рівність всіх перед законом. Адже він в майбутньому також може стати жертвою таких вимог. Тож має усвідомити, що немає такого поняття як «порушення закону заради благої мети». Закон є закон, він має чіткі межі, а його порушення карається.