Одна з останніх бійок українських громадян з правоохоронцями у Києві змусила задуматися: чи наближають такі ексцеси час, коли країна буде «придатна» для прийняття до Євросоюзу? Йдеться про зіткнення між активістами добровольчих батальйонів і силами правопорядку, що відбулися 2 серпня біля Оболонського суду столиці України.
Того дня, нагадаю, суд мав розглядати справу бійця спецроти «Торнадо» Миколи Цукура. Його колишні колеги і друзі здійняли у залі неймовірний гомін, засідання довелося перенести на інший день. Біля входу в будівлю суду «протестувальники» спробували прорватися через металеву огорожу. Між ними і нацгвардійцями зав'язалася запекла сутичка зі застосуванням сльозогінного газу з одного боку і підручних засобів – з іншого. В результаті серйозно постраждали десятки силовиків і громадян. Порушено досудове провадження. Доведеться відкривати нові розслідування, на які будуть витрачати гроші платників податків, і суди, суди, суди... Причому немає жодних гарантій, що під час тих, майбутніх судових розглядів знову не відбудуться такі сутички.
Такі інциденти явно не поліпшують імідж України в очах світової спільноти. Тим більше, що історія спецроти «Торнадо» отримала широку популярність. Цей міліцейський підрозділ спеціального призначення, нагадаю, було розпущено наказом керівника МВС України у липні 2015 року. Місяцем раніше стало відомо про затримання восьми його бійців, зокрема командира Руслана Онищенка. Всім їм ставилося в провину незаконне позбавлення волі й викрадення місцевих мешканців у зоні АТО, застосування тортур до затриманих, убивства і низка інших тяжких діянь.
Справа, як бачимо, серйозна. Звичайно, треба мати на увазі, що, навіть якщо бійці «Торнадо» і здійснювали зазначені «злочини» (цього ще не підтвердив суд), все це відбувалося фактично в умовах воєнного часу. Звісно, не все можна списати на війну, але без урахування всіх обставин жоден вирок не буде справедливим. За ідеєю, ретельний судовий розгляд таких справ міг би піти на користь Україні, яка прагне до очищення й оновлення. Однак є кілька «але». По-перше, судова влада в країні настільки себе дискредитувала, що про велику довіру до судів, особливо у справах такого роду, говорити не доводиться. По-друге, останнім часом українські судді не раз демонстрували подвійні стандарти: справи представників кланово-олігархічних груп розглядали надто доброзичливо, а справи активістів – «зі всією суворістю закону». Іншого разу виходило так, що людина, котра сумнівним шляхом нажила мільйони і причетна до розстрілу Майдану, отримувала можливість сховатися від правосуддя, а колишній солдат за автоматний ріжок у дембельському наплічнику потрапляв у камеру та під прес озлоблених «ментів». Судячи зі соцмереж, такі випадки чорним гнівом відгукуються в серцях багатьох українців.
Загалом, як не крути, а для демаршу колишніх «торнадівців», які прийшли «рятувати» свого товариша від суду, існували цілком певні передумови. Тим більше, що раніше, 1 липня, схожа акція «впливу» на суд увінчалася успіхом. Ідеться про зміну запобіжного заходу для командира батальйону «Азов» Валентина Лихоліта (позивний «Батя»), якого підозрюють в організації банди та розбійних нападах.
Як повідомлялося, Печерський суд Києва заарештував «Батю» на два місяці. З цим не погодилися соратники комбата і деякі політики. Кілька десятків людей блокували будівлю суду, перекривали Хрещатик. На адресу влади лунали грізні «попередження» – настільки грізні, що в повітрі запахло смаженим... І хтось у надрах влади вирішив дати задній хід. В результаті Апеляційний суд столиці змушений був змінити запобіжний захід для Лихоліта з арешту на особисту поруку народних депутатів. Можливо, це правильніше рішення. Але такі «уроки» для суспільства, в якому з відомих причин поширюється культ сили, не минають безслідно.
Звичайно, не тільки цей успіх міг штовхнути «торнадівців» на запеклу сутичку з нацгвардійцями з метою прорватися в будівлю суду і якось вплинути на результат розгляду справи. Раніше вишукане вміння психологічно тиснути на людей у мантіях продемонстрували... глава МВС Арсен Аваков, начальник Національної поліції Хатія Деканоїдзе і мер Києва Віталій Кличко.
Історія стара, але в нинішній ситуації є сенс про неї нагадати. 18 січня Печерський суд Києва ухвалив рішення про арешт патрульного поліціянта Сергія Олійника. Він, колишній міліцейський слідчий, який перейшов на роботу в патрульну службу, за даними Головної військової прокуратури, навмисне застрелив 17-річного пасажира «шаленого» BMW, водій якого не зупинився на вимогу поліції.
Нахабних молодих водіїв на дорогих автомобілях у суспільстві справедливо називають «мажорами», тому багато українців стали на бік поліції. Однак не завжди громадська думка враховує всі факти. Оприлюднений запис відеореєстратора (на ній поліціянт з матюками погрожував «застрелити» порушника, причому двічі стріляв в автомобіль, який зупинявся) недвозначно показав обґрунтованість висновку головної військової прокуратури і рішення першої судової інстанції про утримання Олійника під вартою.
Незважаючи ні на що, розбиратися в таких справах мають судді за участі прокурорів, адвокатів, експертів та свідків. Причому розбиратися юридичною мовою, спокійно, всебічно і неупереджено. В іншому випадку це буде вже не Феміда, а базар, далекий від права та законності. Приблизно в такій обстановці працювала судова інстанція, що розглядала апеляцію на арешт правоохоронця. В результаті запобіжний захід Олійнику змінили на цілодобовий домашній арешт.
Чи можна назвати друге судове рішення більш об'єктивним і безпристрасним? Важко сказати. За наявності вказаного «десанту», що складається з таких важливих посадових осіб, зберегти незалежність суду було аж ніяк не просто. Особливо якщо врахувати словесне шоу, що влаштували у соцмережах і ЗМІ глава МВС і його радник, народний депутат Антон Геращенко.
Висновок головної військової прокуратури Аваков назвав «злорадним оскалом стерв'ятників», суди – «залежними», а прокуратуру – «прогнилою». Різав правду-матку, одним словом. А що ображав колег з правоохоронного цеху – то це «витрати виробництва».
Геращенко не відставав від шефа. «Печерський суд підтвердив свою погану славу карального меча Банкової», – заявив нардеп. Прозвучало як авторитетне викриття «телефонного права», що, як і раніше, існує в Україні.
З дозволу таких політиків і відбувається профанація, забалакування комплексної реформи правоохоронної системи. Досить сказати, що, за оцінками Freedom House, стан боротьби з корупцією та правосуддя в Україні не змінювалися протягом трьох років і залишилися на рівні 2013 року. Розрізнена, безсистемна зміна підрозділів МВС може скільки завгодно тішити марнославство окремих осіб, але до справжньої реформи явно не дотягує.
Характерно, що замість жорсткої постановки в «верхах» питання про прискорення реформ судової системи та прокуратури Аваков, який став, кажуть, фактично другою людиною в державі, пристосовується до стародавніх вад судово-прокурорської «мафії». Такий висновок напрошується з його недавнього інтерв'ю для ЗМІ. У ньому, крім усього іншого, глава МВС поскаржився, що нерідко за викрадення машини вартістю 100 тис. доларів суд призначає заставу в 20 тис. гривень. «І що я маю з цим робити? Бачу, що якийсь суд не на боці правосуддя, а у нас таких судів значна кількість, і кажу: "У нас навчання, ми не можемо більше виставляти охорону на ваш суд". Суд живе без охорони один день, а потім розуміє, що щось він зробив неправильно... Ми закінчуємо навчання, охорона повертається, і суд виносить рішення – застава мільйон або два...», – поділився «досвідом» міністр.
Характерно, що сам же Аваков називає таку практику ганебною: «Це ненормальна ситуація!» Похвальна самокритика. Але ми чуємо аналогічні слова від можновладців вже більше двох років. Однак час минає, країна задихається від корупції, а реформа правоохоронної системи України тупцює на місці, про що прямо заявили експерти Freedom House.
Коли ж «ненормальна ситуація» стане нормальною? Судячи з усього, не скоро. Президента-олігарха Петра Порошенка нинішній розклад явно влаштовує. Поки йде словесна «підготовка» до реформ, багаті стають ще багатшими, а представники кланово-олігархічної системи, за якими «в'язниця плаче», виводяться з-під удару правосуддя. У цьому, судячи з усього, і полягала основна мета перебування на посаді генпрокурорів ставлеників президента Віталія Яреми та Віктора Шокіна. Не довів поки що зворотного і його кум Юрій Луценко.
Чиновники міністерського рівня теж не поспішають виявляти більшу наполегливість у питанні про прискорення перетворень у правоохоронному блоці. Незалежний суд, справжня, не «кумівська» прокуратура в Україні, схоже, нікому з можновладців не потрібні. Навіщо це їм? За їхньої наявності корупційні скандали не будуть, як зараз, «йти в пісок», а можуть обертатися реальними тюремними термінами. Краще вже нехай все буде так, як є... Зрештою, Аваков навчився «працювати» з судами. Схожі прийоми можуть застосовувати й інші відомства.
Від народу все це ніяк не сховаєш. Люди ж усе помічають та розуміють, і кожен робить з того, що відбувається, свої висновки. Деякі активісти, як бачимо, в питаннях взаємодії з системою правосуддя почали освоювати ази чиновницького «телефонного права», тільки воно у них простіше і прямолінійніше – з кулаками. Чи потрібна Європі така Україна?