Галичани мало знають про козацьке місто Суми, однак воно має багату і героїчну історію, трохи призабуту і применшену в роки радянської окупації. Насправді Суми були однією із опорних фортець, яку збудували і охороняли козаки у середині XVII століття, коли заселяли землі Слобожанщини. Це місто успішних українських підприємців і меценатів – зокрема цукрових магнатів XIX століття Харитоненків, а також борців за незалежність, адже століття тому підпільний рух у цих краях був дуже активним. Суми і досі є північно-східним оборонним форпостом, який взяв на себе удар у лютому 2022.
Детальніше про історію Сум та інших міст Слобожанщини і Полтавщини у Львові розповіла письменниця Анна Коршунова. Зустріч із нею організував Дім Франка за підтримки Українського інституту книги. Ці регіони, як не дивно, поєднало подружжя Франків. Адже Ольга Хоружинська була родом з Полтавщини. У львівському музеї організували щотижневий Клуб Лиса Микити ЧиТанців для наймолодших відвідувачів. Анна Коршунова легко знайшла спільну мову з дітьми, адже пише насамперед дитячу літературу. Загалом вона видала вже 16 книжок. ZAXID.NET поспілкувався з нею про краєзнавство. Письменниця наголошує, що після визволення Сумщини її земляки стрімголов почали надолужувати втрачене і запит на вивчення локальної історії зараз дуже великий.
Фортеця Слобідської України
Суми заснували у 1655 році, хоча води річки Псел досі вимивають скіфські намистини, княжі списи та інші давні артефакти. Ці землі заселила сотня козаків з родинами, які були переселенцями з селища Ставища на Київщині. Козаки збудували у Сумах найбільш укріплену фортецю Слобожанщини. Герасим Кондратьєв (Кіндратович) став першим городовим отаманом, а згодом – полковником Сумського полку. Таких полків на Слобожанщині було п’ять (Харківський, Ізюмський, Охтирський, Острогозький та Сумський). Найстаріший храм у Сумах – це зразок українського козацького бароко.
Анна Коршунова наголошує, що на початку освоєння Слобідської України саме Суми були центром цього регіону. Але на початку XIX ст. місто майже повністю згоріло і втратило свою позицію центру Слобожанщини. До цього це було купецьке місто, торговий центр, де діяли чотири величезні ярмарки.
А від середини XIX – на початку XX століття це місто розвивали українські промисловці, які водночас були меценатами, що вкладали мільйони у розвиток своїх міст.
«Це Харитоненки, Суханови. Як в Ніжині – Симиренки, в Глухові – Терещенки. Це люди, які могли собі дозволити жити в столиці, зросійщитись, але вони повертались і розвивали своє. Будували храми, лікарні, клали бруківку, допомагали сиротам, давали роботу. Завдяки їм до Сум підвели залізницю. Харитоненко у своєму заповіті написав “Прошу вас любити один одного і любити Суми так, як любив їх я”», – розповідає Анна Коршунова.
Пам’ять народу
Анна Коршунова займається медіаграмотністю і пояснює, наскільки важливо зберегти пам’ять про тяглість поколінь: «У мене є тренінг про маніпуляції історичною інформацією, як формується цей родинний медіаімунітет. На основі оцих дрібничок родинних історій формується ментальна модель. Я пояснюю це навіть з точки зору нейрофізіології, чому треба дитині розповідати казки або якісь родинні історії. Важливо записувати їх і збирати речі своїх предків. Без цієї пам’яті кожної родини не було б нас як українців. Наші маленькі історії зберігають історію країни».
Працюючи із школярами, Анна зрозуміла, що уроків та лекцій замало, має бути діяльність, через яку треба закохувати дітей в локальну історію. Вони створили туристичний маршрут, де на кожному об’єкті є інший гід, одягнутий в костюм тієї епохи, про яку він розповідає. Так вулицями Сум почали ходити козаки і панночки в капелюшках.
«Дамський капелюшок коштував десь від 20 до 100 рублів. У Сумах на початку XX ст. було два капелюшних магазини, які процвітали. Отже, це означає, що коли корова коштувала 5 рублів, такі дорогі капелюшки купували дуже активно, їх носили. То Суми були далеко не село, як ми звикли вважати і як нас радянська пропаганда намагалась у цьому переконати», – пояснює Анна Коршунова.
Напрацьовуючи такі костюмовані екскурсії, діти знаходили свої сфери та інтереси. Кому цікава економіка, вивчав Харитоненка. Кому цікава історія одягу, той займався реконструкції суконь панночок за давніми фотографіями. У такий спосіб краєзнавиця почала закохувати дітей в історію свого міста – через активності, діяльність і залученість в проєкти.
Другим способом достукатись до байдужих дорослих стало написання дитячих книжок. Адже діти читають вголос батькам або переповідають їм те, що дізналися з літератури. «Казкове місто Суми» і «Маленькі історії казкового міста» гарно ілюстровані, водночас там – правдива, ретельно перевірена двома науковцями-рецензентами історія міста. Вийшло так, що сумські діти вчать своїх батьків місцевої історії.
«Ми дуже довго думали, як подати історію міста Суми так, щоб залучити більше людей. Є достатньо краєзнавчих праць, це серйозні наукові розвідки, дослідження. Все це є в бібліотеках, але чи часто дорослі туди навідуються? І ми знайшли цей спосіб достукатись до дорослих через дітей. Це серйозна книжка, але в легкому поданні. І книжка одразу почала працювати: за нею проводять уроки, з нею просто ходять містом», – зазначає письменниця.
Анна Коршунова помітила, що діти заглиблюються в тему, їх це мотивує далі працювати і дізнаватись самостійно. Саме це робить їх патріотами, бо вони будуть мати емоційний позитивний зв’язок з рідним містом. «Я сподіваюся, що така дитина, коли виросте, не обмалює фарбою пам’ятник. Це означає, що книжка свою місію виконала», – пояснює авторка.
Рух опору Сумщини
Наступними краєзнавчими працями Анни Коршунової стали книжки про містечко Заводське і козацьке село Брисі та 700-річне місто Лохвиця, на місці якого було ще давньоруське городище. На кожну з цих книжок пішло близько 9 місяців роботи.
У Лохвиці стоїть пам’ятник вчителю і мандрівному філософу Григорію Сковороді. Анна показує зразок барокового письма, яким користувалися на Слобожанщині і Гетьманщині 300 років тому. Цим скорописом писали і козацькі гетьмани, і Сковорода. Це письмо питоме українське, його треба пам’ятати і популяризувати, вважає авторка.
Анна Коршунова розповідає, що сама багато нового дізналась, працюючи над краєзнавчою літературою. Наприклад, про підпілля в часи УНР і у Другу світову, діяльність якого була дуже потужна у Лохвицькій громаді.
«Радянська влада називала їх бандитами, бандерівцями. Але це був рух національного спротиву, націоналістичні загони, які боролися з більшовиками. Різні формування діяли в межах Роменського округу, ближче до Чорнух і Гадяча, але вони заходили і на територію Лохвиччини», – каже дослідниця.
Анна Коршунова показує сторічний вишитий рушник зі села Лютенька Гадяцького району Полтавщини, який вона купила у торговця за 200 грн. Його орнамент складається з дерева життя, гілочки якого символізують покоління. Верхні галузки вишиті синьо-жовтим кольором.
«Це означає, мабуть, що діти мають бути українцями. Водночас це могло бути таємне послання: якщо повстанці заходять в хату, вони побачать цей рушник і розуміють, що тут не здадуть. Я думаю, для львів’ян цей аспект історії Сумщини практично невідомий. Це, мабуть, декому дивно чути, що у нас теж були і підпільні організації, і криївки, і дуже активна боротьба. І те, що зараз відбувається у нас на Сумщині, як Суми вистояли, це продовження тієї історії боротьби – від часів виникнення слобожанських міст. Цей дух міста-фортеці нас тримає і досі», – розповідає письменниця.
Місцеві дослідники інформацію про націоналістичний рух Сумщини збирають по крупинках зі спогадів старожилів, і в мережі достатньо інформації про рух національного спротиву на території Полтавщини і Слобожанщини у 1920-ті роки.
«Проблема в тому, що українці досі дивляться на Україну не з того ракурсу – не України, а Радянського Союзу і Росії. Нам треба змінити цю позицію. Коли на екскурсії в Сумах дехто з гордістю згадав візит Петра І, я розповіла, що він насправді там робив: коли на списах, на воротах виставляли голови генералів, про різню в Ромнах», – наголошує Анна Коршунова.
Історикам і краєзнавцям треба ще багато докласти зусиль для того, щоб відтерти ті імперські нашарування. Проте зараз запит на таку інформацію в Сумах надзвичайно великий, відзначає краєзнавиця: «Ви не уявляєте, який це був екскурсійний бум. Як тільки Суми вийшли з оточення, сум’яни самі пішли на екскурсії. І я бачу, який колосальний запит на краєзнавчу інформацію».
Люди змінюють свою думку. А головне, що з’являється покоління ініціативної молоді. Анна перелічує культурні проєкти міста: в Сумах є унікальний приватний музей «Причал Одіссея», його власник Сергій Гуцан відкрив музей, як тільки Суми вийшли з оточення. Недалеко від нього – галерея сучасного мистецтва BureauArt. Артдворик частково присвячений сумському футуристу Давиду Бурлюку. Видання «Цукр» облаштувало дворик на Кузнечній. Спільнота «Суми майбутнього» об’єднує архітекторів, поетів, музикантів. Молодь каже, що нікуди звідси не поїде, вона активна і хоче розвивати своє місто.
На титульному фото візуалізація Сумської фортеці (реконструкція Ігоря Титаренка)