Вже напевно й політики у стані анабіозу зрозуміли, що перспектив виконання мінських домовленостей немає. Немає з тієї причини, що повне їх виконання для Кремля стене невигідним з моменту передачі Україні контролю над її кордоном. І вчорашні "хотілки" від сепаратистів, передані українській стороні за повного схвалення Гризлова, є фактично партитурою похоронного маршу для "Мінська-2".
Але для Росії вкрай важливо, аби ці уже мертві, але ще не поховані, мінські угоди були перекреслені українською стороною. Відтак наша влада (і з цим можна погодитися) вимушена грати у "реалізацію мінських домовленостей" у формі затягування процесу конституційних змін. Інша справа: як вона це робить?
Ось тут і виникають сумніви щодо адекватності дій. Учора колишній спікер Держдуми Гризлов оприлюднив ідіотську за своїм змістом вимогу до України - підігнати Конституцію у відповідність до закону, що регламентує особливості здійснення місцевого самоврядування на окупованих нині територіях Донбасу, амністію бойовиків і т.д. Дурість несусвітня. Але нині Верховна Рада України чомусь вирішила на дурість кремлівську відповісти своєю, ухваливши зміни до Регламенту Верховної Ради України, які фактично перекреслюють чинний порядок ухвалення Основного закону, передбачений тією ж самою Конституцією. Тобто, ВР пристала на пораду Гризлова, але з іншого боку й трохи в інший спосіб. Навіщо все це? Звісно, аби мати можливість оперативно ухвалити зміни до Конституції, включаючи п.18 перехідних положень, що й визначає особливості здійснення самоврідування у деяких районах Донбасу. Але нащо задля цієї гри у "Мінськ-2" нехтувати законом і ставити під сумнів сприйняття України як правової держави? Невже було важко вчинити так само, як зробили із змінами в частині судової реформи - повторно (з незначними правками) ухвалити в першому читанні й скерувати до Конституційного суду, а вже КС в потрібний час і видасть свій "правильний" висновок. Але ж ні "барин сказал" і 229 душ челяді раді хоч голови порозбивати.
За посиланням нижче можете ознайомитися з прізвищами достойників, які вважають, що простою більшістю голосів можна крутити Конституцією як циган сонцем.