Пандемія Covid-19 відіграла позитивну роль бодай в одному: вона увиразнила перед нами проблему, яку досі було ретельно приховано. Йдеться про сурогатне материнство. Фотографії десятків запеленаних маляток, які народжені в Україні, але через карантин чекають на відправку на Захід до «батьків», приголомшили українське суспільство. Виявилося, що ми далі вперто творимо собі проблеми, що їх потім натужно намагаємось вирішити.
Згідно з вченням Церкви, «сурогатне материнство суперечить гідності жінки, єдності шлюбу та гідності прокреації людської особи» (Папська Рада у справах душпастирства служби здоров’я). Тому спільнота УКУ цілковито поділяє тривогу, висловлену нещодавно предстоятелями Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішим Святославом Шевчуком і Римо-Католицької Церкви в Україні Його Ексцеленцією Мєчиславом Мокшицьким, що «такої демонстрації зневаги до людської особистості, її гідності – годі й уявити… Жодні обставини та наслідки не можуть виправдати практику сурогатного материнства».
Солідаризуючись також із низкою посадових і приватних осіб, що вже висловилися на користь заборони такої практики, спільнота УКУ прагне звернути увагу суспільства на такі особливості згаданої проблеми.
Моральні аспекти
З точки зору морального богослов’я, сурогатне материнство кваліфікується як моральне зло, оскільки мета й засоби досягнення цієї мети не є добрими. Метою цієї практики є не стільки дітонародження як таке, скільки утвердження пари-«замовниці» у власному батьківстві. Коренем такого прагнення є радше егоїзм, ніж любов до дитини – отже, мета є морально хибною.
Також і засоби, що слугують народженню дитини у програмі сурогатного материнства, є морально поганими, починаючи від зачаття в пробірці (будь-яке зачаття людини в «посудині» поза тілом матері є принизливим для її гідності) та закінчуючи відділенням новонародженого від сурогатної матері, яку єдину на початках життя він розпізнає як матір і особу, що гарантує йому безпеку.
Церква вважає недопустимим відділення вагітності від материнства, внаслідок чого вагітність зводиться до інкубаційних функцій. Уявлення про утробу матері як про виключно «інкубатор» («лоно для найму») суперечить численним дослідженням, які свідчать про важливі психологічні та фізіологічні зв’язки між організмом матері й дитини.
Подружжя не можуть вимагати права на дитину, бо дитина є особа, а не матеріальна річ (будинок, машина чи інша приватна власність), на яку ми маємо право. Батьківство і материнство – це Божий дар, і про його отримання слід просити Бога в молитві, а не домагатися у репродуктивних клініках.
Сурогатне материнство нівелює право дитини народитися в сім’ї, мати батьків і знати, хто її природні батьки. В цій практиці дитина не знає природних батьків – хто є донором яйцеклітини, хто є донором сімені, обриваються зв’язки і права сурогатної матері. Також це порушує і психологічний стан сурогатної матері.
Часом людям здається, що сурогатне материнство є проявом альтруїзму і допомоги тим, хто страждає від безпліддя. Насправді ж це не прояв альтруїзму, а чиста комерція. Церква чутливо ставиться до подружніх пар, які не мають дітей, розуміє і розділяє їхній біль, але водночас чуває над тим, щоб була пошанована гідність чоловіка і жінки, батьків і дітей. Бо ж існують інші варіанти виходу з ситуації. Так, Церква підтримує різні види лікування неплідності, «які допомагають усунути перешкоди, що стоять на шляху природної плідності» (Конгрегація віровчення, Гідність особи №13). Вона також заохочує батьків знаходити способи ділитися любов’ю попри свою фізичну неплідність. Такими є практики адаптації чи усиновлення дітей-сиріт, дітей покинутих та самотніх.
Правові аспекти
Сурогатне материнство законодавчо заборонене в абсолютній більшості правових систем світу, в тому числі у тих, на які прийнято покликатися як на найбільш зразкові та прогресивні. Міжнародні судові інституції, в тому числі Європейський суд з прав людини, залишаючи на розсуд кожної конкретної держави вирішувати питання дозволу чи заборони цієї практики, тим самим визнають, що згадане явище не відноситься до сфери прав людини, які підлягають правовому захисту.
Отож практики заборони сурогатного материнства, що існують, зокрема, у Європі, є сумісними з юридичними документами, які забезпечують права людини.
Мало того: законодавці різних країн, обґрунтовуючи заборону сурогатного материнства, вказують, що така практика порушує цілу низку прав людини, які є невід’ємними і притаманними людині від народження. Зокрема, серед таких прав є право на життя, право на гідність, право на повагу до приватного та сімейного життя. І навіть право на охорону здоров’я, у зв'язку із втручанням у здоров’я матері, яке може мати місце у вигляді гормональних терапій.
Тому не можна забезпечувати довільно присвоєне кимось «право на батьківство» шляхом порушення цілої низки інших прав.
Як зазначають оглядачі, з появою практики сурогатного материнства минає той час, коли вслід за правниками давнього Риму можна було сказати: Mater semper certa est («матір завжди достовірно відома»). Сьогодні питання, кого саме слід вважати справжньою матір’ю – матір генетичну чи матір гестаційну, – стає викликом не лише для права, а й для людського сумління.
Багато правників порівнюють сурогатне материнство з торгівлею людьми та торгівлею органами, заборона яких не викликає сумнівів ні в кого. Тому сурогатне материнство, що має місце в Україні, є підтримкою не медичних рішень, а саме викривленої форми бізнесу, який заснований на експлуатації людей і порушенні їхньої гідності та свободи волі.
Соціальні аспекти
Суспільство, яке себе поважає, не може толерувати таку страхітливу соціальну експлуатацію людини, коли багатші люди зловживають безвихідною бідністю інших, – навіть за умови їхньої добровільної згоди. Сурогатне материнство перетворює пологові будинки на «тваринну ферму» чи «інкубатор», що надзвичайно руйнівно діє на суспільну мораль.
Крім того, сурогатна матір – попри її особисті мотивації – перетворюється на людину, що торгує своїм тілом. Самозрозуміло, що так чинити негідно, оскільки це нагадує форму проституції. Проте, як видно з контрактів, укладених між сурогатною матір’ю та парою-«замовницею», там ідеться не лише про купівлю-продаж функцій тіла жінки, а й про купівлю-продаж народженої дитини, що відкидає суспільство в морок цілковитої зневаги до цивілізованих норм співжиття.
Директори репродуктивних клінік інколи говорять, що держава не має втручатися у сферу заробляння грошей жінками. Бо їм, мовляв, треба виживати. Проте така мотивація, яка буцімто узаконює комерціалізацію людського тіла і логіку «все на продаж», здатна взагалі підірвати здоровий суспільний лад.
Висновки
Уже цього короткого переліку проблем, які виникають у зв’язку із сурогатним материнством, досить, щоб домагатися від Української держави заборони такої принизливої практики. Нам слід приєднатися до широкого кола держав, законодавство яких дає чітку відповідь щодо недопустимості цієї практики як з морально-етичної, так і з юридичної точки зору.
Українське суспільство має визначитись також зі своїм ставленням до постійних спроб зловживати ідеєю прав людини. Свого часу ця ідея завоювала людські уми і серця, оскільки означала боротьбу людства проти невиправданого насильства, брехливої пропаганди, порушення національних, релігійних, культурних і соціальних прав. Кажучи релігійною мовою, це було обстоювання людиною свого права жити у згоді з Божим законом.
Сьогодні у світі щораз частіше чути голоси, які цю високу ідею перетворюють на її протилежність. Людину схиляють домагатися її буцімто «права» не дотримуватися Божого закону, що підриває основи людської цивілізації.
На жаль, це не вперше в історії цивілізації людина прагне затемнити свою гідність як образу й подоби Бога. Але те, що було і є порушенням норми, не можна перетворювати на норму.
Ми закликаємо Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України дослухатися до цього звернення і найближчим часом підготувати зміни до законодавства, які зможуть зупинити подальше поширення цього явища в нашій країні. Також звертаємося до українського суспільства з проханням підтримати це звернення.