Як добре, що у Польщі є сусід на сході, завдяки якому польські політики та суспільство можуть все ще відчувати себе значимими. Можуть тішити своє національне самолюбство, свій національний ґонор та демонструвати зверхність. Виставляти ультиматуми та в односторонньому порядку реалізовувати свої національному інтереси. Бути стратегічним партнером, реалізовуючи політику стратегічного конкуренції. Розповідати про солідарність та реалізовувати політику національного еґоїзму, іноді за рахунок східного сусіда.
Сусіда на сході, якого можуть без докорів сумління та nothing personal, it's just business шантажувати і торгувати його майбутнім задля досягнення своїх внутрішньополітичних інтересів і здобувати електоральні переваги. Східного сусіда, спекулючи питаннями якого (не лише історичного минулого, але й економічного сьогодення) можна вигравати вибори незважаючи на політичну партію, за яких голосує переважна більшість поляків. Поляків, які водночас солідарні із східними сусідам, але не готові спілкуватись з ними на рівних і не допускають можливість того, щоб грати з ним за однаковими правилами. У той час, коли мільйони громадян східного сусіда живуть з 2014 року в окопах, боронячи не лише свою незалежність. Принаймні про це люблять часто говорити польські політики та громадяни Польщі.
Я радий, що у поляків та Польщі є сусід, який дозволяє їм почувати себе кращими і безпечніше. Мені також хотілося б мати такого сусіда. Але моя держава має сусідів, які відмовляються приймати її право на власне сприйняття власного минулого та беззастережно претендувати на статус primus inter pares за спільним столом. Держава, яка вимушена воювати за це право із сусідом на сході. Особливо загострено це відчувається на сході, будучи із заходу України.
Як добре, що у Польщі є такий сусід на сході. Бо в України таких сусідів немає. Та й напевне ніколи і не було. Ні на заході, ні на півночі, ні на півдні, ні тим більше на сході.
Нам би такого сусіда на сході. Або хоча б на заході.
На титульному фото кадр із польського серіалу «1670»