Поезія Костянтина Москальця світла, щира, проста. Таке враження виникає через безпосередність форми (верлібрової чи легко заримованої, без вибагливої строфіки) і близькість тем (любов, природа, життя, Бог). Але не було б такого сильного враження і впливу цього поета на читача і сучасний літературний процес, якби все було так просто.
Костянтин Москалець, як автор, складається з трьох потужних пластів письменницької діяльності – есеїстики, прози, поезії. Чому першою названа есеїстика? А тому, що вона зразу виглядає найповажнішою. Книжки цього жанру – «Людина на крижині» та «Гра триває» – засвідчують не лише високий інтелектуальний рівень автора, а й його здатність до оригінального осмислення, що ґрунтується на європейській та східній філософіях і не тільки.
Москальцева проза найповніше відображена у книжці «Досвід коронації» (2009 р.). Це грайливі іронічні сюжети, вочевидь, із біографічного досвіду 80-х. Водночас, вони позначені аж ніяк не літературним прийомом, а таки питомою властивістю цього автора – здатністю зворушувати.
Відтак, поетичний пласт творчості Костянтина Москальця варто сприймати зі знанням, що він сам собі «дозволив» позірну простоту. Насправді, і це відзначає поет і літературознавець Остап Сливинський, у Москальцевій поезії закладено кілька проб для читача. Одна з них – «проба уважністю і готовністю до спільної гри: давай, упізнай всі ці барокові алюзії, стилізації козацьких пісень, цитати з середньовічного епосу тощо».
Якщо ж цього не впізнаєш, то знайомими видадуться чимало текстів, які доводилося чути і в авторському виконанні під гітару, і в репертуарі гурту «Плач Єремії» – «Тебе узяла рання рана – любов…», «Ти втретє цього літа зацвітеш…», «Срібне поле», «Вона»… І ще багато-багато. Власне, пісенна традиція широко позначена на Москальцевій поезії і підіграє позірній простоті.
А все ж, «Мисливці на снігу» – це поет у мові. Мова для поета є тим снігом, з якого легко і просто зліпити щось гарне та світле. Тоді воно стає хорошою іграшкою, чи хорошим текстом, який добре співати і легко запам’ятовувати. Але поет ліпить іграшки не нарочито, а інстинктивно. Тому в нього виходять не конвеєрні китайські свиставки, а глиняні пташки ручної роботи, кожна з яких має свій голос, бо не може бути однакового.
Як зауважує критик Мар’яна Барабаш, «сніг у поезії Москальця – це не просто стихія, він як музикальний супровід, як спосіб створення катарсису, як євхаристійна потреба для грішної душі». Сніг стає універсальним матеріалом, який іде впереміш із гріхом («Усміхнений Господь, безлюдний світ…»), який паде о п’ятій ранку «сягаючи святинь і змінюючи їх», який, нарешті, стає пташам на ім’я Сніг, «що тане і тремтить, сідаючи до рук».
Вірш, який дав назву книжці, присвячений поетові Василеві Герасим’юку. У цьому творі сніг вже не магічний, а буквальний, який топчуть ногами і який слугує декораціями для зйомок фільму на Гуцульщині. Умовна магія Карпат нівелюється факсами і мікрофонами, тому в цій зимі, де «гори у безмову западають», уже «ні Марти, ні Марії, лиш морок». Але в іншому тексті (післямові до книжки Василя Портяка «У снігах») вже Василь Герасим’юк знаходить виправдання: «Падає чи лежить – не головне, головне – світить». Це ж світіння відзначає і літературознавець Богдан Пастух у передмові до «Мисливців на снігу»: «Поезія Костянтина Москальця вабить особливим внутрішнім світлом». І хоч «внутрішнє світло» - не надто академічний термін, але саме ним оперує науковець, тому що формальних означень замало для ословлення ефекту від творчості цього поета.
В той же час і на тих же регістрах, в поезії Костянтина Москальця присутній чи не унікальний вияв патріотизму – чуттєвий. Поет не говорить про державу, але говорить про землю. Він не вдається до змалювання історичних подій, але вкраплює у поезію елементи глибокого українського – Сковороду, Шевченка, Зерова…
сонце поволі сідає за школою
ти розгубив по дорозі слова
хочеш мови вкраїнської нової
а стара ще жива
це так якби мама твоя виходила
і на порозі зустріла ще одну
молоду саму себе і як тоді
ти пояснив би кожній з них
кого тобі більше сьогодні треба
чому ти кликав і вона прийшла
оця друга легка й усміхнена
і куди піде перша стара й сумна
Щодо структури «Мисливців на снігу», то книжка складається з чотирьох розділів, три з яких відповідають раніше публікованим збіркам – «Думи», «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») та «Нічні пастухи буття». Четвертий розділ – «Нові вірші» – завершується поемою «Катарсис». Таке відчуття виникає і при читанні цієї книжки, а ще більше – при можливості перечитування. Наразі, це найповніше видання поетичної творчості Костянтина Москальця, яке створює цілісну картину виняткового світу цього автора.