Головною політичною подією грудня 2022-го в Німеччині став шпигунський скандал у самому серці розвідувальних структур ФРН. 21 грудня був затриманий співробітник Федеральної розвідувальної служби (BND), такий собі Карстен Л., який, як виявилося, співпрацював із Російською Федерацією. Реакція на цю подію була дуже гучна з кількох причин.
По-перше, важливо розуміти, що таке BND. Федеральна розвідувальна служба – це служба зовнішньої розвідки, тобто вона займається, зокрема, й Україною, війною, яка триває на території нашої держави. Сказати, що інформація про ворогів у цій війні важлива для росіян – нічого не сказати. Тут можемо говорити як про військово-технічну сторону питання, так і інформаційно-психологічну, бо недаремно ж раніше вже була помічена недвозначна увага імовірних російських шпигунів до тих військових об’єктів на території Німеччини, де готують українських військовиків.
По-друге, BND є найбільшою федеральною структурою Німеччини, перебуваючи під керівництвом відомства федерального канцлера. На відміну від тих досить примітивних спроб шпигунства за базами Бундесверу, які були виявлені після початку війни в Україні, – шпигун на території Федерального розвідувального агентства, та ще й, як стверджують, на керівній посаді в секретному відділі технічної інформації, є справжнім ударом по німецьких спецслужбах і обороноздатності країни загалом.
По-третє, скандали такого рівня у BND є великою рідкістю, що уже само собою викликає підвищений інтерес і посилений резонанс. Поруч із цим випадком можна поставити хіба що історію Ґабріели Ґаст. Ця співробітниця Федеральної розвідувальної служби була завербована східнонімецькою розвідкою Штазі ще до потрапляння в Пуллах (тодішня штабквартира спецслужби, містечко Ґабріели Ґаст в Баварії), а з 1973 року дослужилася до очільниці не якогось там рядового, а «радянського» відділу в BND. Втім, її розкрили уже 1990-го, коли НДР і Штазі зникали з актуальної політичної мапи Європи, тож це не викликало якогось серйозного політичного фідбеку. Дві частини Німеччини тоді семимильними кроками йшли до об'єднання, і події холодної війни, здавалося, назавжди відходили в минуле.
У нинішній же історії німецька преса вже прогнозує проблеми для Берліна у відносинах зі союзниками по НАТО. Передусім ідеться про Велику Британію та Сполучені Штати Америки, оскільки інформація, яку Карстен Л. міг передавати російським кураторам, могла надходити до BND від спецслужб цих країн. А це значить, що Росія могла отримати не тільки німецьку секретну інформацію, а й дані, скажімо, Агентства національної безпеки США. Що однозначно не посприяє налагодженню плідної співпраці між двома спецслужбами.
Ще один важливий момент – як це позначиться на рейтингах чинної влади і персонально канцлера Шольца. І тут важливо згадати, що саме у грудні, але 47 років тому, у Західній Німеччині був засуджений до 11 років ув'язнення найвідоміший шпигун у Берліні часів «холодної війни». Мова про Ґюнтера Ґійома, який працював особистим референтом тодішнього федерального канцлера Віллі Брандта.
У цій історії є схожі моменти. Так, обидва очільники уряду – і Брандт, і Шольц – представляли традиційно більш лояльну до Кремля Соціал-демократичну партію Німеччини. Власне, ця поміркованість (на противагу позиції їхніх «вічних» політичних опонентів, Християнсько-демократичного союзу) і дозволяла комуністичним спецслужбам діяти в Берліні досить потужно. За що Шольц, наприклад, уже розплачується. Так, голова комітету Бундестаґу з контролю за спецслужбами Константін фон Ноц уже заявив, що вітчизняні спеціальні служби занадто сильно розслабилися, тоді як росіяни навіть після розпаду СРСР тільки посилили свою діяльність. Ноц представляє урядову коаліцію, але належить до рішучішої – зокрема в питаннях допомоги Україні у війні – партії «зелених».
Утім, в історіях Карстена Л. та Ґюнтера Ґійома є й серйозні відмінності. За всієї секретності BND, керівник відділу – це не особистий референт канцлера. І чинному голові уряду навряд чи варто боятися повторення історії Брандта. Партійний попередник Шольца не зумів пережити політичну кризу, спровоковану викриттям Ґійома, і змушений був подати у відставку. До влади тоді прийшов інший представник СДПН, Гельмут Шмідт, але він був значно більш налаштований на співпрацю зі США. У відносинах же з режимом радянського лідера Леоніда Брежнєва Німеччина і виявила готовність розмістити на своїй території американські балістичні ракети «Першинг-2», і засудила вторгнення СРСР в Афганістан, і бойкотувала Олімпіаду-80 у Москві, і підтримала польську «Солідарність».
Крім того, у Шольца є шанс навіть піти в контратаку, скориставшись цим скандалом. Річ у тому, що BND з 2016 року керує Бруно Каль, який не просто є представником головних політичних опонентів есдеків, Християнсько-демократичного союзу, а навіть займав високі посади в кількох міністерствах уряду Анґели Меркель. Тож очікується, що ХДС, реагуючи на скандал у BND, акуратно коментуватиме ситуацію, яка склалася, зважаючи на можливі власні репутаційні втрати.
Можна прогнозувати, що «світлофорній» коаліції та особисто Олафу Шольцу якісь серйозні потрясіння не загрожують. Доведеться, звісно, залагодити справу із західними союзниками, чиї військові розвідки також постраждають у результаті шпигунського скандалу. А також, імовірно, дещо активізувати процес військової допомоги Україні. Можливо, саме завдяки цій історії Збройні сили України швидше отримають танки Leopard 2 – це стане жестом рішучості у виконанні федерального канцлера. Такий собі «кейс Шмідта» без заміни одного канцлера-есдека на іншого.
Втім, головний підсумок історії з російським шпигуном Карстеном Л. для Німеччини все одно невтішний. Ця країна, один із лідерів Євросоюзу, як була, так і залишається дуже вразливою до діяльності російських спецслужб. І в умовах «нової холодної війни», яка фактично уже триває на Європейському континенті, це серйозно б'є по позиціях і репутації і самої Німеччини, і Євросоюзу в цілому. Мантра «Путін усіх переграв», яка після провалу воєнної кампанії в Україні поступово почала перетворюватися з міфу на мем, заграла новими фарбами. І цю невдачу найсильнішої країни ЄС обов'язково використають як зовнішні, так і внутрішньоєвропейські вороги. Відповідати за що все одно доведеться (нехай і не своєю посадою) Олафові Шольцу.