Цей есей завершує триптих «Самопоміч», «Солідарність», «Свобода».
Не поважають виборця всі гравці – хто менше, хто більше. Неповага дивиться з гасел, якими завішане місто, ховається в замовних матеріалах, що ними переповнені ЗМІ, волає з телеекранів.
Продираючись крізь джунґлі облуди, громадянин готується зробити вибір. У мить, коли він ставитиме пташку, усе затихне, аби тим галасливіше – залежно від кількості сфальшованих і обстояних, порахованих і перерахованих, зіпсутих та порятованих бюлетенів – домовлятися, комбінувати, об’єднуватися, роз’єднуватися, вже наступного дня забувши про обіцянки. Потрібний у неділю, можливо, ще в понеділок та вівторок, уже в середу виборець перетвориться на тягар, від якого доведеться відкараскуватися.
Втім, варто було виборцеві попринциповішати, й уперше за щонайменше 30 років з’явилися майданчики – до того дітей методично позбавляли такої, здавалося б, природної речі, як дитинство; вперше за тривалі десятиріччя налагоджено цілодобове водопостачання; в парках прокладено доріжки й поставлено лави; оновлено автошляхи, щоправда, без тротуарів.
Порівняно з тим, що можна і необхідно було зробити, це жалюгідно мало, одначе в мільйон разів більше, ніж усе, що було зроблено до того.
Тож, можливо, свобода – це коли виборець принциповішає, перетворюючись на громадянина, вимогливого і відповідального, здатного відрізнити справжню свободу від тієї, яка в лапках.