На перший погляд ці дві події нічого, окрім розголосу з полярними знаками, не поєднує
Свято музики викликало неймовірний ентузіазм, купу емоцій і створило дивовижну атмосферу у місті. Вдалося все, окрім дрібниці. Практично ніхто із музикантів, які так щиро відгукнулися на заклик пограти у цей день на вулицях міста для себе і для всіх, не захотів (не відважився? Не ризикнув? Не подумав?) висунутися далі, ніж центр міста. Бо не потрактували мешканців районів як людей, яким також варто подарувати трохи музики? Бо не вірили, що їх там зауважать медіа? Бо медійна присутність була у підсвідомості найважливішою?
Ніхто не давав собі труду замислюватися. Цей маленький недолік списали на успіх, бо свято справді вдалося і справді створило атмосферу, яка, до речі, все рідше і рідше народжується у центрі міста.
Можливо, так і не шукали б відповіді, якби не випадок. В одному з районів Львова, на вулиці Старознесенській знайшли двох дітей, яких батьки понад 14 років тримали у закритому приміщенні, в антисанітарних умовах, довівши їх до тваринного стану. Окрім відповідальності тих людей і тих служб, які повинні були за ці роки забити тривогу, є ще відповідальність нас із вами як громади. Ми так звикли до байдужості всіх до всіх, що вона стала нормою виживання. Наша соціальна відповідальність активізується тільки тоді, коли її зауважують медіа і майже зовсім не сягає околиць міста. Ми не йдемо «на райони», бо туди не прийдуть ЗМі, а ЗМІ туди не приходять, бо там нічого не відбувається. Ну, хіба вже тільки, як знаходять дітей-мауглі.
А якби Свято музики відбувалося і на вулиці Старознесенській також? Або щось інше? І не разовими показовими акціями, а постійно і глибоко? Чи розрухало б це тих людей, які там живуть? Чи почули б вони свою відповідальність один перед одним і за дітей, які чужими не бувають?
Не знаю. Але вірогідність, що - так, більша, якби Свято музики було б і на вулиці Старознесенській.