Українцям однозначно бракує позитивних емоцій. Не допомагає ні наближення Різдва, ані Нового року. Правда, таке відчуття з’являється, якщо мислити категоріями масових медіа. Особливо нещасливими виглядають «мешканці» телебачення і фейсбуку. Час до часу їх ще намагаються занурити у світ консьюмеризму різного роду «чорними п’ятницями», але й це не змогло збити патріотів з праведного шляху до прірви. І от тільки вчора щасливі промені осяяли обличчя ведучих телеканалу «Прямий» та низки подібних олігархічних медіа. Цим довгоочікуваним святом стало оголошення Соціологічною групою «Рейтинг» падіння популярності президента Володимира Зеленського на 10%.
Спитаєте, чому тут радіти? Мотивацій багато. Від того, як цей «вискочка» посмів так образити нашого найкращого президента Порошенка, до того, що нарешті у медведчуківської партії з’являються кращі шанси на майбутніх місцевих виборах. Бо ж не таємниця, якби не приголомшлива перемога «Слуги народу», то на другому місці йшла «Опозиційна платформа – За життя» Віктора Медведчука. Тобто, якби не Зеленський зі своєю ще зовсім «зеленою», наспіх сформованою партією, то ми б «втішалися» зараз прокремлівською більшістю у Верховній Раді. І тоді все стало б на свої місця, винуватцем поразок знову був би оголошений неправильний народ.
Хоча й тепер ця категорія оголошує всіх, хто не голосував за Порошенка: «зебілами», «совками», примітивами, а себе, відповідно, – елітою з еліт. Навіть не хочеться вдаватися в історичний екскурс щодо прогнозів і погроз народові України від прихильників «п’ятого президента» України. Але доведеться.
Зосереджуся на головному: Україна після обрання Зеленського мала негайно капітулювати перед Росією, з нею ніхто із країн Заходу не мав би навіть говорити. У Зеленського не було управлінських кадрів навіть на один район, і тому вся адміністративно-управлінська система мала посипатися на наступний день. Він не мав назбирати кадрів навіть на посаду в одне міністерство. У Верховну Раду завести суцільний непотріб, який ніколи не мав навчитися приймати закони. Що старші і більш досвідчені колеги в парламенті мали розвести їх як кошенят. І що сам Зеленський – це тільки податлива лялька в руках олігарха Ігоря Коломойського. Він некомпетентний, несамостійний, недалекий. Одним словом – паяц і вискочка.
У цій історії одне залишалося загадкою, як такій недолугій людині вдалося заручитися підтримкою 73% активних громадян країни? І чому найбільш професійний, найбільш інтелектуальний, найкращий дипломат і головнокомандувач з таким тріском і ганьбою програв вибори? Чомусь прихильникам «найкращого» президента так і не прийшла до голови думка, а чи не помножує ганьбу їхнього патрона програш від такого поганого і слабкого кандидата? Зрозуміло, що всю вину відразу переклали на неправильний народ, який «не зрозумів», «не оцінив» і «не збагнув» величі «п’ятого». Відтоді й повелося чекати повного фіаско «блазня і вискочки», як всередині, так і назовні.
Минали дні. Навіть не так: летіли дні. І вже вкотре доводилося міняти платівку. Зрештою, почали говорити про «скажений принтер» і розпачати над недотриманням букви регламенту. Переживати за нелегку долю обранців від «Слуги народу», оскільки їм відводилася лише роль статистів, кнопкодавів за велінням старших «слуг».
Перші проблиски щастя на обличчях критиків Зеленського з’явилися, коли стався збій при голосуванні кількох важливих законів. І хоча було очевидним, що це радше результат кардинальної розбіжності з Ігорем Коломойським та опір олігархічної системи, з боку бойових багнетів, якими виявилися не тільки депутати від Медведчука, але й Порошенка та Тимошенко. Радість і щастя у цій групі викликала тимчасова неможливість реформувати українське законодавство. Дійсно дивно, коли українські патріотичні депутати радіють, що реформи пробуксовують.
Ледве не подарунком для цього середовища стало неформальне оформлення групи Коломойського, яка влаштувала справжній саботаж важливим для економіки законопроектам. І тут усі віщуни і віщунки про ляльковий характер Зеленського якимось дивом не помітили конфлікту між президентом і олігархом. Так само непоміченою для патріотичної публіки пройшла історія з Приватбанком. Раніше ми чули від них, що Зеленський розрахується з Коломойським за підтримку Приватбанком. Що у нас, українців, знову заберуть Приватбанк або ж змусять виплатити олігархові 3 млрд доларів. А тут не те, що не відібрали, а навіть перепідпорядкували Кабінету Міністрів, щоб ще більше обмежити апетити Коломойського. Так само, як монобільшість відмовилася створювати у Верховній Раді ТСК у справі Гонтаревої та Приватбанку, щоб не дати додаткової зачіпки юристам Коломойського. Але хто б заморочував собі голову такими «дрібницями», якщо на кону стоїть доля України?
А ще справжні патріоти дуже раділи окремим сексуальним, політичним та «біографічним» скандалам у фракції «Слуга народу». Цілими днями обговорювали морально-політичний образ депутата Яременка або ж кримінальне минуле народного депутата Іванісова. Ніби ці випадки фракція намагалася приховати або не осудити? Прикметно, що той же ґвалтівник з минулого раніше робив успішну кар’єру і в «Батьківщині», і в БПП. Але це, як у дитячій лічилочці, не рахується. Бо хто ж відмовиться від свята, ну бодай на кілька днів?
А спробував би хтось із близького оточення Зеленського вчинити так, як це зробив колишній керівник Адміністрації президента Порошенка – Райнін. Який днями очолив харківський осередок медведчуківської ОПЗЖ. Вдумайтеся, керівник всього політичного господарства президента України, який розробляв порядок денний Порошенка, президента країни, що воює проти російського агресора, відкрито пішов на службу до найбільш прокремлівської сили. А може він і раніше разом з президентом трохи «підпрацьовували» у цьому напрямку? Такий собі «лівак» на чорний день. І ні в кого серед патентованих патріотів це чомусь не викликало бодай сум’яття думок.
І про рейтинги. Ніхто, повірте, ніхто, хто йде реформувати країну, не сподівається, що його будуть любити і прославляти. Тут дехто з журналістів пише, що для актора Зеленського відсутність аплодисментів є просто нестерпною. Але забудьте актора Зеленського і його тонку творчу натуру. Він ув’язався у велику справу. Відступати йому нікуди, як і нам з вами. Або ця спроба реформування країни та боротьби з олігархічною системою буде успішною, або те, що залишиться від держави, не буде більше Україною ані за формою, ані за змістом.
Пригадаймо, що за віщуванням патріотів-елітаріїв ні нас, ні України вже не мало бути. Ми мали б давно стати колонією без української душі. І тепер цим оракулам нічого, окрім загальників, не залишається. На пряме запитання, що не так у теперішній політиці України, вони починають квилити про терор проти патріотів (разом зі «своїми» злодіями і бандитами) та лякають знищенням української мови і культури. І все це дуже загально і без конкретики.
Наостанок скажу, що команда Володимира Зеленського буде частково перейматися рейтингами тільки до часу проведення місцевих виборів. А після них настануть безжальні зміни. Та й Володимир Зеленський, здається, йшов у президенти тільки на один термін.