Сьогодні я подав заяву про складання мною повноважень народного депутата України. Це рішення стало підсумком важких кількамісячних роздумів і видається мені чесним кроком по відношенню до виборців, колег-однодумців і до самого себе. На мою думку, нинішній склад Верховної Ради не виконав своєї головної ролі – творити візію України як сучасної європейської держави.
Безперервні міжпартійні та внутрішньопартійні суперечки, якими так переймаються ті, хто мають вести Україну вперед, деморалізують суспільство всередині країни, та підривають її авторитет назовні.
Політичне життя держави звузилося до безжальної сутички за владу. Її жертвами стають не лише моральні принципи, а й національні інтереси, про які так часто говорять політики всіх кольорів і таборів. Виборювання цієї влади для значної кількості народних обранців перетворилося на головний зміст їхньої діяльності. Прикро, що цей процес став самодостатнім і не має жодного стосунку до майбутнього країни.
За таких обставин єдиний спосіб бути собою - це піти. Залишитися - для мене означає втекти. Втекти від зобов'язань перед виборцями, зректися присяги на вірність Народові. Я цієї присяги не забув. Для мене правда, мораль і Україна ніколи не стояли на другому місці.
Не вважаю час перебування в депутатських лавах згаяним. Дякую за довіру виборцям, які допомогли мені стати мудрішим.
Дякую за підтримку колегам-однодумцям, яким так само болить те, що відбувається нині в Україні.
Але виглядає, що наші знання, наша енергія, наше прагнення прислужитися своєму народові цією Радою запитані вже не будуть.
Ніколи не розглядав похід до парламенту, як крок у кар'єрі, а тим більше, як персональне благо. Вихід зі складу діючого депутатського корпусу є свідомим, зваженим і водночас вистражданим кроком. Мабуть, голос совісті нині потрібний не в Раді.
Я повертаюся до активного громадського життя. Повертаюся з вірою в те, що нас лишилося не так мало. Тих, хто здатен, відкривши очі й стиснувши зуби, своє робити. І далі йти...
Святослав Вакарчук
https://www.pravda.com.ua/news/2008/9/11/81134.htm