– І Митрополит Шептицький, і Іларіон Свєнціцький – це були люди, «хворі» на музей. Вони не думали про себе, про свою приватну колекцію, колекція музею була від них невіддільна…
Ця людина присвятила музею більшу частину свого життя. Саме завдяки йому - майже півстолітньому директору Національного музею у Львові Іларіону Свєнціцькому - музей володіє однією з найбагатших в Україні колекцій. Однак ім'я як самого Свєнціцького, так і його родини, що також присвятила своє життя музеєві, надто мало знане серед молоді. Щоб змінити ситуацію, музейники вирішили показати молодим людям родину Свєнціцьких через Інтернет (https://www.mankurty.com/sven/). Електронна виставка, яка запрацювала днями, стала першим кроком до популяризації цього прізвища. Наступним буде відкриття меморіального музею родини в будинку на Драгоманова, 42, в якому вони мешкали.
Про це в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET розповіла головний хранитель фондів Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, ініціатор проекту Данута Посацька.
- Пересічним людям, особливо тим, які не є дотичними до Національного музею у Львові, мало відомо про Свєнціцького...
- Мало, хоча це була надзвичайно цікава, освічена і далекоглядна особистість. Він був директором Національного музею у Львові з часу його заснування, помічником засновника закладу Митрополита Андрея Шептицького. Завдяки йому зараз ми маємо усі ті цінні пам'ятки, адже саме Свєнціцький купував їх, вимінював, їздив в експедиції, закликав громадян допомагати формувати музей. Починав цю справу ще за Австро-Угорщини, продовжив і за Польщі, хоча тоді це було нелегко. Він зустрів спротив влади, бо збирав пам'ятки саме українського мистецтва. В радянські часи, у 1939-41 роках, він спершу мав привілейоване становище, оскільки його дружина була росіянкою, але коли влада побачила, що в нього головною є не ідеологія, а музей, що він залишається вірним митрополитові Андрею, це зустріло спротив. У березні 1941 року Свєнціцького звільнили з посади директора музею. В часи окупації Крип'якевич знову запропонував його кандидатуру на цю посаду, а також він став тимчасовим куратором усіх львівських музеїв. І тут теж зберіг гідну поставу. Німці цікавилися українськими пам'ятками, на фоні вилучення експонатів Львівської картинної галереї, постало питання, як врятувати скарби Національного музею. І тут допомогла дипломатичність Свєнціцького, яку він використав вповні. У 1952 році Свєнціцький отримав наказ про вилучення шкідливих, себто націоналістичних, експонатів, тоді з музею забрали 2 тисячі пам'яток. Це його дуже надломило, адже в один момент виявилося, що все, що він збирав роками, є шкідливим. Окрім того, у 1948 році його доньку Віру заслали до Сибіру. В результаті усього цього у 1952 році Свєнціцький пішов з посади директора музею. Через чотири роки він помер, залишивши по собі неоціненні пам'ятки. Лише до довоєнного періоду збірка Національного музею разом із бібліотечним фондом налічувала 80 тисяч експонатів. І це - мистецькі речі високого рівня.
- Ви розповідали, що Інтернет-виставка розрахована на молодь, навіть на ту, яка «зайде» на цю сторінку випадково і зовсім нічого не знає про родину Свєнціцьких. Що цікавого для себе зможуть знайти такі люди на цьому сайті?
- Це фактично матеріали з однієї шухляди. Бо про родину Свєнціцьких і те, яку вагу вона мала впродовж майже цілого ХХ століття, можна дуже багато розповідати. Іларіон Свєнціцький з 1905-го і до 1952-го року був директором нашого музею, його стопами пішла донька Віра, в музеї працювала дружина Анісія, дотичність до музею мала і донька Марія. Ми хочемо, щоб молодь довідалася про Свєнціцьких, їх оточення. А Інтернет - це такий вид ЗМІ, який притягує молодих. Уся інформація на сайті подана дуже коротко. Адже це лише поштовх для того, хто зацікавиться цією постаттю, цілою родиною. Там немає наукових праць, є те, що збереглося в колишньому будинку Свєнціцьких, який розташований на одному подвір'ї з Національним музеєм на Драгоманова, 42. Це помешкання цікаве тим, що там практично все збереглося з часів, відколи там мешкав Іларіон Свєнціцький. Унікальні матеріали, архіви, бібліотека, предмети, котрі супроводжували родину впродовж життя, малярські, графічні твори, речі ужиткового характеру і неоціненний архів Свєнціцького, який на сьогодні ще є нерозібраним. А на сайті є буквально матеріали з однієї шухляди, з якої відібрали 79 предметів.
- Чи передбачена промоція цієї електронної виставки серед молоді?
- Поки що ми нічого такого не планували. Наразі зупинилися на створенні самої виставки, ця думка виникла спонтанно. Адже традиційні виставки ми робимо постійно, щоправда, вони обмежені часом, а тут вона може бути довшою, може доповнюватись.
- Ви вже почали опрацьовувати величезний архів родини Свєнціцьких. Наскільки він об'ємний, скільки часу забере ця робота? І де він знаходиться зараз, адже помешкання Свєнціцьких ремонтують?
- Архів дуже великий. Зараз його перенесли до іншого приміщення. Та оскільки в помешканні Свєнціцьких не було умов для його нормального збереження, бо це одноповерховий будинок, який стояв на досить поверховому фундаменті, там була пліснява, зараз ми забезпечуємо це збереження хімічними засобами, щоби потім приступити спершу до захисту від грибів, плісняви. А пізніше, коли вже будемо мати приміщення (в нашу книгозбірню не можемо занести архів, щоб разом з тим не занести небажаних грибів), тоді приступимо до відбору. Хочемо, щоб увесь архів усе ж таки залишився в нас, хоча маємо багато пропозицій щодо передачі з київських архівних установ.
- Після завершення капремонту будинку, де мешкали Свєнціцькі, знаю, ви хочете відкрити там меморіальний музей родини. Коли орієнтовно ця ідея втілиться у життя і яким буде наповнення цього музею?
- Після капітальної реконструкції частина цього будинку буде відведена для меморіального музею, а частина для реставрації книг, яке було великим зацікавленням цієї родини. Завдяки Іларіону Семеновичу ми маємо одну з найцікавіших книгозбірень в Україні, це ще книгозбірня Митрополита Шептицького. Вона становить понад десять тисяч стародруків і рукописних матеріалів і цінна своєю добіркою, адже з неї забиралися маловартісні книги, а вартісні добиралися, їх вимінювали на золоті речі, адже стародавня книга вважалася ціннішою. Митрополит Шептицький говорив, що не можна кожне зібрання книг називати бібліотекою, що це має бути дуже дібраний матеріал, який би взаємодоповнювався, був вартісним. Тому наш фонд рукописів і стародруків так і добирався.
Кошти на ремонт будинку ми маємо. Можливо, не матимемо грошей на більші ремонти комплексу на Драгоманова, але, наскільки мені відомо, щоб завершити реконструкцію і відбудову цієї споруди, гроші є. Коли буде музей? Якби все було стабільно, я б могла сказати, що цього року ми плануємо завершити цей будинок. Але час непевний...
- Чи буде в цьому музеї відтворено інтер'єр помешкання Свєнціцьких, чи експонуватимуть твори малярства, графіки, які були в них?
- Так, ми це плануємо. Дві кімнати буде виділено під музей, ще одна під невеличке фондосховище, адже напевно будуть люди, які цільово займатимуться вивченням спадщини Свєнціцького і працюватимуть в музеї. Але це проекти майбутнього, і дуже хочеться, щоб їх усе ж вдалося зреалізувати. А от ця виставка в електронному варіанті є маленьким штрихом до майбутнього музею родини Свєнціцьких. Бо тільки побіжно розбираючи матеріали, видно, що це була щаслива родина, і що Іларіон Свєнціцький міг зробити так багато для музею, української культури, Львова, України тільки тому, що мав таку родину, яка служила музею. Хоча варто згадати, що дружина Свєнціцького була росіянкою, донькою антикварів Вострякових, але прекрасно володіла українською і всеціло підпорядкувалася ідеї Національного музею, працювала тут реставратором тканин і завдяки їй сюди Вострякови присилали багато цікавого, причому намагалися, щоб це було пов'язано з українською культурою, давніми часами. Дуже багато стародруків ми отримали завдяки їхнім зв'язкам із Санкт-Петербургом, московськими книжковими лавками.
- Чи вдалося до цього часу зберегти в музеї все, що надбав Свєнціцький?
- Із книгозбірні ми втратили лише ті видання, які були дотичними до історії І Світової війни і 20-30-их років, багато архівних матеріалів того часу було вилучено в 50-х роках. Тоді відбувалася чистка архівів і музейних зібрань. Вилучали те, що вважалося ідеологічно шкідливим. А стародруки залишилися, бо частина з них була взагалі незрозуміла, а частина вважалася такою, що не шкодить, тому наші давні книгозбірні практично не постраждали. Найцінніше збереглося. Воно опрацьоване, забезпечене, дослідники весь час над цим працюють, переглядаються погляди 50-60-х років... А матеріал там неоціненний. Адже і Митрополит Шептицький, і Іларіон Свєнціцький - це були люди, «хворі» на музей. Вони не думали про себе, про свою приватну колекцію, колекція музею була від них невіддільна. Тому наш музей такий багатий, один із найбагатших в Україні.