Минулого тижня, повертаючись додому, зайшла до «Української книгарні», аби купити на подарунок племінниці хрестоматійні Малковичівські «100 українських казок». Ковзнувши поглядом по полиці зі словниками – бо ж завжди стежу за новинками на цій поличці – побачила те, від чого очі відразу спалахнули, а рука сама потяглася до книжки.
Академічний «Білорусько-український словник». За редакцією Г.Півторака. Ошатно виданий у серії «Словники України». Містить понад 700 сторінок. «Перша в історії культурних взаємин двох братніх народів лексикографічна праця такого профілю», як написано в анотації.
Не мушу казати, що книга одразу помандрувала у мій наплечник услід за казками. Ще б пак: стільки століть живемо поруч із білорусами - а словник щойно перший.
Воно то, звісно, контакти між білорусами й українцями зав'язувалися і до його появи. І взаємні переклади здійснювалися. Допомагали живі (чи радше електронно-поштові) зв'язки. Та однак, певно, всі зі мною погодяться: академічний словник немовби вивершує, оформлює ці стосунки культур.
З чим усіх нас і вітаю.
З іншого боку - думаю собі: скільки ж іще таких «запізнених відкриттів» перед нами... Не маємо також людського польсько-українського словника (я і досі користуюся двотомовим «Wielkim Słownikiem polsko-rosyjskim» варшавського видавництва «Wiedza Powszechna», бо його таки робили лексикологи й лексикографи, а не «комп'ютерники» - це окрім тлумачних, зрозуміло).
Польські колеги-україністи також не в ліпшому становищі. Перший том українсько-польського словника, маємо надію, з'явиться до кінця року у Варшаві (його готує відомий в україністичних колах проф. Януш Ріґер).
Мабуть, читачі мене спитають: для чого пишу тут про ці словникові проблеми? Прецінь це доволі специфічна царина і споживачами подібної продукції є доволі вузьке коло осіб, які щось перекладають чи досліджують з цієї культури (про що, зрештою, свідчить і наклад білорусько-українського словника - 500 примірників).
Воно то, звісно, так. Але цей «вузькоспеціяльний» приклад, мені здається, найбільш промовисто свідчить, як бракує конкретних кроків і справ, коли йдеться про презентацію української культури поза її межами...
P.S. При нагоді: хто хотів би щось більше читати білоруською - додаю кілька лінків.
Незалежна білоруська газета «Наша Ніва»:
Сторінка громадської організації «Хартыя-97»:
https://www.charter97.org/be/news/
«ARCHE» - журнал, без якого годі собі уявити білоруське культурне життя:
https://arche.bymedia.net/index.html
Непоганий вибір різних білоруських текстів знайдете тут:
І, наостанок, «найживіша» білоруська література on-line: