Позавчора, реалізуючи план знищення української мови, міністр освіти України Дмитрий Табачник зняв статус державного з екзаменену з української мови у вищих навчальних закладах. Цього і слід було очікувати від міністра, який на своїй посаді "не буде втілювати свої політичні переконання". Гадити спідтишка, і не тільки, він буде завжди, як березнева кішка. На те "посажен". Та остаточно мене дістала фразочка Табачніка про львівську каву.
Ну добре - не українці ми, галичани. Чорт з вами. Але, щоб пили тільки розчинну каву? Ну ні - це вже вибачайте. Не знаю по яких вигребних ямах шастав у Львові пересташений Діма, щоб тільки таку люру (галицьким койне - сечу) йому подавали. Що ж то за добропорядні доми, де таке пійло київському шевальє подають. Хіба що в якихось ностальгуючих москвофільських салонах.
Розчинна кава масово появилася у 70-х. У милі Табачніку совєтські часи. Вона й була ознакою совєтського часу і відійшла разом з ним як признак біди і нензи (галицьким діалектом - злиднів). Так само, як ерзацкава часів Першої світової війни, яку робили з чого-завгодно, окрім кавових зерен. При совєтах щось подібне робили в "освобожденной Латвии" в регіоні Курземе (Kurzeme kavine) - це був також пристосований до потреб совєтської людини раритет двох світових війн. Може така "кава" є для Табачніка зразком?
Однак мрією і гонором кожної порядної львівської родини була справжня кава. Щоправда у милі Табачніку часи дістати її можна було тільки на стежках далеких. Її то привозили із-за кордону, або ж, як і ананаси, банани, мандарини, - з Москви - "при советской власти они там и только там произростали" - очевидно на Замоскворецькій стороні.
Невеликий екскурс з історії кави для "історика" Табачніка.
В Європу кава йшла кількома шляхами. Спочатку через арабську Андалузію до Амстердама, Парижа та Лондона. Але до Центральної Європи - через Балкани. Ключовою подією запровадження кави у Центральній Європі стала битва за Відень 1683 року. Одну з ключових ролей у звільненні Відня від турків зіграв галичанин, а не великоукраїнець (за табачниківською класифікацією) Франц-Юрій Кульчицький - шляхтич з села Кульчиці, що за 30 кілометрів на південь від Львова. Акурат поруч з малою батьківщиною ще однієї невеликоукраїнки Ганни Герман - з нею теж нашому знавцю расових відмінностей слід було б варто розібратися на предмет національного чи расового походження і "стукнуть куда нада". Саме Франц-Юрій (бач які в них не русскіє імена) відкрив у Відні на теперішній вулиці Kolschitzkygasse (себто вулиці Кульчицького) першу кав’ярню "Hof zur Blauen Flasche". За що вдячні віденці встановили на розі вулиці йому скромний пам’ятник. У Львові кілька літ тому зробили репліку цієї кав'ярні - кав'ярню "Під синьою пляшкою".
А далі кава поширилася по всій ненависній Табачнику імперії Габсбургів - в тім і до Львова. Причому кава, а не люра. І що цікаво - чим ближче до Відня, як би не злобствував наш візаві, - тим культура кави давніша. Тай кава донедавна була краща.
Ба більше - високий стандарт віденської кави в Галичині до нашого "освобождєнія" як під час Першої, так і під час Другої світової війни був абсолютним - тільки совєти знищили у Львові культову кав'ярню "Віденська кава", що належала до міжнародної сітки "Wiener Kaffeehaus" - тепер, слава Богу, відновлену. Всі ці австрійські назви, напевно, будуть ще одним пунктом оскарження галичан в австрофільстві. Але нічого не поробиш - кава, добра кава таки дійсно прийшла до нас звідти. Як і багато-що інше, як от каналізація.
Як "злобный галичанин" я з повним респектом прийняв би твердження, що в Ужгороді кава краща - бо так було у якихось 1970-х роках. Так само, як і те, що ще кращою вона є у Будапешті. Про Відень чи Мілан і говорити годі. Але кому-кому, а не нашому Голохвостому, чи то пак Голохвастову, із-за Канави чванитися культурою кави. Бо ж саме час "гріти шампанське".