Районна лікарня, неділя, на вході наліпка: «Вхід постороннім заборонено, карантин, епідемія грипу». Ніхто мене не зупиняє, бо немає нікого: медсестри дивляться телевізор, а в палаті на 12 ліжок один пацієнт, до якого я прийшов. 11 поїхали додому на вихідні.
Не знаю хто сказав, що на кожну складну проблему є одна проста і невірна відповідь. У те, що існують чудо-ліки, які лікують від всіх хвороб, вірять тільки клінічні ідіоти. (Епоха Кашпіровського привила нам імунітет до «чудес».) У те, що українську проблему (хто буде сперечатись, що ми побудували не ту Україну), особливо за умов кризи, можна вирішити просто - зміною влади (починається сезон виборів), вірять якщо не всі, то переважна більшість. Від радикалів («справа» і «зліва» з їх революційними гаслами про всю владу народу - питання якому?), «незадоволених» (з їх «побити вікна і спалити автомобілі») до хитрих і багатих (з їх проектами нового месії - Яценюк, Гриценко, чи хтось зовсім новий, неважливо). Ми вже міняли Кравчука на Кучму, Кучму на Ющенка, Ющенка на...? Це потрібно. Так, влада винна, винна по максимуму (вона підписує міжурядові домовленості, угоди, вводить ембарго, квоти, мито на ввіз-вивіз, чи взагалі забороняє-дозволяє продаж). Тобто, математично провина влади - це 99%, не більше. Решта - хтось інший. Хто?
По-перше, чому не 100%? Не тільки тому, що всі ці депутати, міністри, прем'єри президенти - це колишні гінекологи, стоматологи і голови колгоспів, вихідці з народу. Ну, не американці нам їх прислали, ми їх самі вибрали. Де очі були? А тому, що, як показує світовий досвід, влада при демократії не всесильна і це добре, бо дає нам, людям, шанс. Виняток - диктатура, але в нас не Сталін, Хусейн чи Путін, у нас при владі крива на обидві ноги, але все є демократія, де за владу борються багато, і де за партійність не розстрілюють. Просто «наверху» наша влада бездарна, а на місцях - неефективна.
Приклад. Районна лікарня, неділя, головний корпус, на вході наліпка - «Вхід постороннім заборонено, карантин, епідемія грипу». Ніхто мене не зупиняє, не дає білого халату, взагалі не питає, бо немає нікого: медсестри дивляться телевізор, а в палаті на 12 ліжок один пацієнт, до якого я прийшов. 11 пацієнтів поїхали додому на вихідні.
Лікарняна влада зробила все вірно: видала наказ - попередити про епідемію і не пускати. Але керівник лікарні - не сторож, він не повинен стояти на старій, ще австрійській брамі і нікого не впускати. Хтось «внизу» не виконує своїх обов'язків, або цієї посади немає в штаті, скоротили. Гроші є на Феофанію, на районну лікарню немає.
Але не все через гроші. Молодий лікар виявився професіоналом, гроші не вимагав, у лікарні годували, була крапельниця і навіть чим крапати. Так, не було халатів, постільної білизни і фіранок на вікнах. Але головний лікар, мер міста чи президент країни не буде і не повинен їздити і перевіряти, чому немає простирадл; чому в підвалі лікарні відкрили незареєстрований аптечний пункт; чому хворі «звалили» додому на вихідні, ризикуючи здоров'ям... Всі ці «спускання в шахту», «виходи в поле за колосками», «на заводи», «в мартени»... У них там наверху що, роботи немає?
Люди, які їхали з Києва, з Майдану, схвильовано вирішували, що «треба знайти когось у Консерваторії, бо мала вперлася і хоче йти на музику». Вони змінили владу, але вони не змінили себе. Цей 1% - це ми.
Люди - це найслабша і найскладніша ланка. Це легко сказати, потрібно почати революцію знизу, почати з самого себе, кожен день робити зарядку і... Але кожен курець читає, що на пачці написано про імпотенцію, рак і смерть і... все рівно курить. Просто - відкрити книжковий магазин, важче - продати українську книжку в ньому, ще важче - змусити когось її прочитати. Можна, але як зробити, щоб людина зрозуміла те, що прочитала? В райцентрі, де немає книжкових магазинів, є чимало газетних кіосків, чудова бібліотека, де пачками читають детективи, і навіть Інтернет-центр (постаралось американське посольство). Читай! Школярі і більшість дорослих використовують Інтернет для сидіння в «однокласниках», порносайтах і скачування рефератів.
Корупція - система, властива країнам третього світу, але це й ознака нашої людської слабості. Правила написані для всіх, тільки не для мене. Комусь шоколадку, комусь просто гроші - все для того, щоб обійти правила, закон, назвіть як хочете. Не складати екзамен, не відповідати за законом і т.д. Не платити - це означає вчити і всьоме складати іспит викладачу, який бере і вимагає; робити так, як це роблять студенти-іноземці, - подавати судові позови, раз за разом, навіть знаючи, що є такі судді як Зварич; це відмовитись від депутатства, як Вакарчук-молодший (чому інші звьозди не пішли не вчинили так само?); це відмовитися від спрофанованих звань, орденів і нагород, навіть від Шевченківської премії. Скільки тих, хто не продався? Одиниці! Ліна Костенко, хто ще? Хто, пішовши на держслужбу, на митницю, в податкову, не «обріс жиром»?
Важко зробити фестиваль пампуха, тренувати футбольну команду, видати книжку, навіть кнайпу, і ту важко відкрити. Критикувати легко, критиків - армія. Тих, хто робить, одиниці, але вони є, і це дає надію. Не більше, тому що навіть найуспішніші - американці, британці, японці, німці - також шукають відповідь на питання хто винен і як із цього кризового баговиння вибратись. У них також тільки набір відповідей і рецептів - від відстрілу банкірів до роздавання торгівельних бонусів, від пошуків власного я (могутньої сили індивідуалізму) до повернення до традицій (до кодексу самураїв). У них немає тільки одного - чіткої відповіді, як і коли, але є надія і віра «Так, Ми зможемо!» Буквально, як на значках за Обаму. (За інформацією Economist, одна збідована німецька фірма попросила в американців такі значки для своїх працівників.)
Хворим на серце лікарі радять набір заходів - киньте курити, ведіть здоровий спосіб життя, не переїдайте, більше рухайтесь і не забувайте про ці маленькі жовті пігулки. Лікарі - не столярі, гарантії не дають. Ми можемо тільки сподіватись, що, змінивши владу і змінивши самих себе, ми вилікуємо себе, державу, суспільство. Це ніби запросто - «Так, Ми зможемо!», але воно спрацювало там і, можливо, якщо ми повіримо в себе, спрацює і в нас.