У 2004 році вони героїчно стояли на сцені Майдану, купаючись у променях слави свого Лідера. Він був їх Месією, а вони його архангелами. І здавалося, що зв’язок між ними воістину сакральний та непорушний.
На наступних парламентських виборах отримати “благословення” від народного улюбленця означало виграти вибори без боротьби. І вони шикувалися в чергу, присягаючись у вічній відданості.
А потім вони шикали на Юлю, яка посягнула на частку Його святості, а заодно й на посаду глави уряду. Зловтішалися, пірнаючи за Учителем в ополонку хрещенської води, провалом її союзу з Партією регіонів. Обурювалися, переводячи дух під час підкорення Говерли, її дружбою з В. Путіним.
Вони агітували за нього й на президентських виборах, коли абсолютно очевидним було, що позиція ”проти всіх” була позицією технічного кандидата направленою на недопущення до посади президента тигрюлі.
Доклавши учора усіх зусиль для перемоги В. Януковича на президентських виборах вони сьогодні у перших рядах боротьби проти “бандитcького режиму”.
Позичивши очі в сірка, вони у прохідній частині… не списку ”Нашої України” , а Об'єднаної опозиції, яку очолює Та, проти якої вони так активно останнім часом боролися!
Дивуюсь не їм – люди ці показову зраду давно зробили своїм політичним кредо – (їм плюють в очі, а вони кажуть, що то божа роса), а лише керівництву цієї політичної сили, яка для таких політичних кон’юнктурників знаходить прихисток, а відтак й культивує це ганебне явище в політиці.
У цивілізованому світі таким політикам не подали б руки не те, що запросили б до виборчого списку. У нас же це називається тактичною гнучкістю – вищим пілотажем у політиці! Але тоді не варто й дивуватися гнучкості виборців.