Тактика повзучого поглинання

Паспортизація ОРДЛО як інструмент тиску РФ на Україну

20:00, 24 травня 2021

Два роки тому, щойно після завершення президентських виборів в Україні, Росія зробила ще один крок на шляху фактичної анексії окупованих районів Донбасу, спростивши процедуру набуття російського громадянства мешканцями так званих народних республік. Відповідному указові президента РФ Володимира Путіна передували законодавчі зміни щодо питань міграції та відкриття належних установ у прикордонних областях. Із політичної точки зору ці дії подавалися як вимушена відповідь Москви на «репресивні дії київського режиму» проти жителів ОРДЛО, яким влаштували політичну й економічну блокаду.

Це рішення засудили в Україні та за кордоном, зауваживши, що воно порушує державний суверенітет, підриває імплементацію Мінських угод і свідчить про незацікавленість РФ у деескалації конфлікту. Критично відреагували на відкриття паспортного фронту і в команді Петра Порошенка, який уже програв вибори, але ще не залишив головний кабінет країни, і в таборі новообраного президента Володимира Зеленського. Обидва політики закликали світ посилити політичні й економічні санкції проти РФ, що вкотре перейшла червону лінію, але таки не відмовилася від обраного курсу. За даними пресцентру МВС РФ, на початок травня 2021 року російський паспорт отримали близько 530 тисяч мешканців ОРДЛО, майже двом тисячам заявників відмовили.

Загрозливу тенденцію в цих діях убачає не лише МЗС України, а й ЄС, де говорять про поступове поглинання Росією контрольованих нею українських територій і фактичну інтеграцію їх до РФ. Але в Москві традиційно відкидають закиди колективного Заходу і безсоромно заявляють устами путінського речника Дмитра Пєскова, що «Росія не планувала і не планує нікого поглинати, ніколи цим не займалася». Особливо цинічно це лунає після анексії Криму, що порушила правові норми післявоєнного світу, та закріплення факту крадіжки в тілі Конституції. Пєсков зазначив, що питання про приєднання ОРДЛО до РФ не є на порядку денному, водночас Москва займає послідовну позицію щодо захисту російськомовного населення.

Куди відвертіше і пряміше говорить куратор українського напрямку в Адміністрації президента РФ і візаві Андрія Єрмака Дмитро Козак, який заявив про готовність Росії «залежно від масштабу пожежі» стати на захист не просто російськомовних, а жителів Донбасу з російськими паспортами, наголосивши на вимушеному характері цієї «допомоги». Услід за своїм шефом Козак згадав про трагедію в боснійській Сребрениці 1995 року, аналог якої начебто можуть влаштувати українські радикали на Донбасі.

Лякаючи світ можливою різаниною, Москва маніпулює і думає, що всі забули, на чиєму боці була РФ під час балканських воєн, як вона підтримувала шовіністичний режим Слободана Мілошевича і 2015 року заблокувала резолюцію Ради Безпеки ООН про визнання масових убивств мусульман у Сребрениці геноцидом. Годі й казати, що Москва воліла б бачити реінтеграцію України за боснійським, а не хорватським сценарієм, де роль якоря на шляху до європейського майбутнього виконує Республіка Сербська. Її експрезидент Мілорад Додік розхитує державу зсередини, не скупиться на компліменти РФ, дарує главі МЗС Сергію Лаврову ікону, викрадену в Луганську, та визнає Крим «їхнім» усупереч позиції Боснії і Герцеговини.

Порожні декларації Пєскова спростовують конкретні дії російських політиків, котрі готуються до осінніх виборів до Державної думи. Так, одіозний бойовик і лідер партії «За правду» Захар Прилєпін, який воював на Донбасі, об’єднався з офіційною, репрезентованою в парламенті «Справедливою Росією». Її представницький осередок уже відкритий у Донецьку під вивіскою «Центр захисту прав громадян».

В інтерв’ю тижневику Міноборони РФ «Звезда» лідер «справедливоросів» Сергій Миронов без тіні сумнівів заявив про те, що Москва повинна визнати незалежність «ЛДНР», як це зробила його партія ще 2014 року: «Визнати Донбас – це означає визнати своїх співвітчизників – російських людей, для яких Росія така ж історична Батьківщина, як і для багатьох інших росіян. Як кажуть у нас у ПДВ: “Десант своїх не кидає”. Не можна кидати їх і Росії».

Окрім того, на депутатський мандат претендує перший так званий прем’єр-міністр «ДНР» і голова Союзу добровольців Донбасу Олександр Бородай. Нещодавно він підписав угоду з панівною «Єдиною Росією» і готується до праймеріз у Ростовській області. Бородай зазначив, що посталі 2014 року «республіки» завдячують своїм збереженням насамперед президентові РФ і тому мають перед ним обов’язок й особливі зобов’язання. Нічого собі «громадянська війна на південному сході України», чи не так?

Попри те, що секретар генеральної ради «єдиноросів» Андрій Турчак заявив, що понад 500 тисяч осіб, які отримали російське громадянство, не можуть бути обмежені в правах і візьмуть участь у виборах до Думи, навряд чи Москва відкриє дільниці для голосування безпосередньо в ОРДЛО. Це вже було б неприховане і брутальне порушення, зокрема й Мінських угод. Але організувати підвезення виборців до Ростовської області цілком можливо, як відбувалося влітку 2020 року, коли голосували за поправки до Конституції РФ.

«Паспортизація – це дуже погано. Питання порушується, я його дійсно порушую. Ми говоримо з усіма лідерами. Лідери обговорюють це питання, повірте, навіть в НАТО. Я впевнений, що 14 червня на саміті країни будуть обговорювати це питання із Росією. Більше поки що вплинути на цю паспортизацію ми не можемо, крім дипломатичних розмов», – заявив днями президент України Володимир Зеленський на пресконференції.

Активна паспортизація жителів тимчасово окупованих територій України – це додатковий інструмент тиску Москви на Київ. Одна річ – заступатися за співвітчизників, просто російськомовне населення Донбасу. Інша – захищати російських громадян перед лицем загрози наступу ЗСУ, котрим лякають уже не перший рік. Такий аргумент РФ може використати будь-якої миті, як це було в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та Криму. Тим паче, коли реальне відведення російських військ уздовж українських кордонів не відбулось. Але ні порушення режиму тиші на Донбасі, ні роздача паспортів не применшують прагнення Зеленського зустрітися тет-а-тет з Путіним, щоб, не поступаючись агресорові, домовитися з ним про мир. І водночас як «жест ввічливості» президент пролонгує санкції проти російських компаній та ватажків «ЛДНР».