Кілька разів я намагався потрапити на цей фільм і весь час зали були забиті, тільки на третій раз мені вдалося купити квиток і побачити цю незабутню екранізацію.
Почну свою розповідь із сюжету фільму, який пам'ятають усі, хто вчився в середній школі. Отже, до Тараса Бульби (Богдан Ступка) з бурси повертаються сини Остап (Владімір Вдовіченков) і Андрій (Ігор Петренко). Хоча сини трохи повчилися, батько хоче вислати їх у справжню школу, на Січ, і, випивши чарку, теж вирішує їхати з ними. Приїжджають наші Бульби на Січ, а там Боярський (Шило) сидить, прикутий до гармати, бо все пропив бідолаха, а козаки гуляють, бо нема з ким воювати. І тут Тарас Бульба провернув аферу і замість старого кошового поставив свою людину - Кирдягу (Юрій Бєляєв). Тільки-но вибрали кошового, як вийшли попи і стали співати могутніми басами і давали цілувати всім хрест. Раптом прийшли гінці і принесли мертву жінку Тараса. Виявляється, її вбили ляхи, і тут козаки, розлютившись, вирішили йти на Польщу, а попи зі своїми басами їх підтримали і, звичайно, всім давали цілувати хрест.
***
Отож, почали козаки різати ляхів і підійшли аж до Дубно (у фільмі Хотин), взяти не взяли, але морили супостатів голодом. Аж раптом уночі до Андрія приходить служниця панни Ельжбєти (Магдалена Мельцаж), в яку він до нестями закохався ще у Києві. Виявляється, кохана вмирає з голоду, тож Андрій заради неї відрікається всіх і вся і через таємний вхід потрапляє в місто. Зустрівши свою музу, Андрій губить голову, зриває з неї одяг, і вони займаються сексом (вав!), а вже пізніше Ельжбєта народжує сина. Тим часом до поляків підходить підмога і готується велика битва. І ось із Січі приходять погані новини - на неї напали турки. Козаки вирішують розділитись, а поляки, користаючись моментом, на них нападають. Саме в цій битві Тарас убиває Андрія, а Остап мужньо себе виявляє. Настає ключовий момент фільму: поляки пресують козаків і Тарас питає «Чи є ще у вас порох у порохівницях?» «Є батьку», - відповідає один козак, і тут його підстрелили, а він із пафосом заявляє - «да славітся руская зємля!» й помирає. І знову питає Тарас, і знов обізвався один козак, і його шаблею рубонули, а він - «да прєбудєт с намі руская сіла!» Врешті взяв слово Боярський: його смертельно поранили, а він - «о как я щаслів умєрєть на руской зємлє» - і повалився в багнюку. Так було ще 1275 разів, а тут ще й Безруков, який читав закадровий текст, лагідним своїм голосом кожні 10 хвилин нагадував нам про «вєлікую рускую зємлю». Ось так довго славили руську землю козаки й помирали, а потім була кара смерті для Остапа, після того бої Тараса Бульби і, врешті, його власна смерть на багатті.
***
Я дуже поважаю режисера Володимира Бортка за його роботу над телефільмами «Собаче серце» чи «Майстер і Маргарита», проте «Тарас Бульба» йому, м'яко кажучи, не вдався. На це вплинуло кілька чинників. По-перше, хоча сценарій був дуже близький до тексту Миколи Гоголя, проте деякі моменти фільму відверто дратували. Згадування про «славную рускую зємлю» чи «рускую сілу» звучала у фільмі з десяток разів. Якщо у Гоголя це сприймається нормально, то у фільмі Бортка спочатку це здається смішним, потім починає дратувати, а в кінці при згадуванні «руского царя, якому підкориться весь світ», голова глядача вже готова вибухнути від «ненав'язливої» пропаганди експансії Третього Риму.
По-друге, розчарувала гра акторів. Ступка у першій частині фільму постійно впадав у ступор і секунд із десять тупо дивився в камеру, згадуючи, як турки біля Воронцовського палацу продавали рабів, чи як народився молодший син Андрій. Вдовіченков (Остап) був таким самим мачо, як і в «Бригаді», а Боярський, як типовий мушкетер, пиячив, махав шаблею і викрикував патріотичні гасла (дякувати Богу, нічого не співав). Магда Мєльцаж дуже добре впоралась із роллю сексапільної панночки. Особливо сподобалася гра Сергія Дрейдена в ролі жида Янкеля. Можна сказати, що це найяскравіший персонаж у цілому фільмі.
По-третє, батальні сцени у «Тарасі» були дуже і дуже слабенькі. Наприклад: козаки штурмують мури міста, ставлять драбини і лізуть догори, на них скидають каміння, ллють смолу, але ніхто з ляхів не здогадується просто скинути драбини(!), вже коли козаки відступають, оборонці міста зіштовхують драбини їм навздогін. Хореографія ближніх боїв була абсолютно недопрацьована і виконувалась за такою схемою: змах шаблею, ближній план, на якому показано, як із когось вибризкує кров, змах шаблею, ближній план, і т. д. У масовках тільки дехто справді бився, а більшість людей просто махала зброєю і ходила туди-сюди. Під час ключової битви в Дубно серед ясного неба, на якому не було жодної хмаринки, почав валити дощ! Це просто чудо! У мене склалося таке враження, що у Бортка просто немає елементарного досвіду у постановці батальних сцен порівняно з корифеєм історичних блокбастерів Єжи Гофманом, тому бої у фільмі виглядають так аматорсько.
Музику до кінострічки написав Ігор Корнелюк. Та якщо у серіалі «Майстер і Маргарита» звуки синтезатора звучали доволі непогано, то у повнометражному «Тарасі Бульбі» це було дико і ненатурально. Напевно, композитору варто було попрацювати над живими інструментами й етнічними мелодіями того часу.
Треба віддати належне костюмерам, які на славу потрудилися і створили сотні(!) справді якісних і правдивих костюмів козаків, польських драгунів та шляхти.
Загалом «Тарас Бульба» знятий у дусі Гофманівського «Вогнем і мечем», у ньому описується та сама епоха, конфлікт поляків та українців, православ'я і католицизму. І якщо Єжи Гофману за 8 мільйонів доларів вдалося створити шедевр із живим і яскравим сюжетом, то Борткові з його 25 мільйонами пощастило зняти сухий, пафосний і схематичний «блокбастер» із недолугою московською пропагандою «побєди руского православія».
Жанр: історична драма
Країна: Росія
Рік випуску: 2009
У ролях: Ігор Петренко, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Володимир Вдовиченков, Михайло Боярський
Режисер: Володимир Бортко
Оператор: Дмітрій Масс
Режисура - 3
Сценарій - 4
Гра акторів - 3
Костюми, декорації - 4
Батальні сцени - 2
Музика - 3
Подібні фільми - «Вогнем і мечем», «Тарас Бульба» (США 1962)
Остаточний діагноз: Гоголь би плакав!