Казінік просто таки підштовхує до пошуку, до слухання класики, і «заражає» піднесеним настроєм і сприйняттям. Книжка, доповнена прослуховуванням згаданих у ній творів, сповнює дивовижною енергетикою, надихає, одухотворює.
Є книжки, які «затягують» - читаєш і не можеш відірватися, справді захопившись і змістом, і стилем автора. До таких належить і книга музиканта, музикознавця, поета, філософа, директора драматичного театру в Стокгольмі, викладача Вищої школи бізнесу Скандинавії, експерта й ведучого Нобелівських концертів Михайла Казініка «Таємниці геніїв». І хоча вона вийшла у харківському видавництві «Фактор» 2008 року, це не зменшує її актуальності, до того ж, автор пообіцяв написати її продовження. На жаль, тираж її всього 1500 примірників, і, як запевнили у книгарні, він уже випроданий.
Михайло Казінік виступає в багатьох країнах зі своїми лекціями-концертами, і написавши зі свого багатого досвіду книгу, намагається долучити до поціновувачів класичної музики (зрештою, не тільки музики, а й поезії, інших видів мистецтва) якомога ширше коло людей. Книга справляє надзвичайне враження, але треба дотримуватися ще однієї умови - слухати твори, про які пише автор, інакше текст не зазвучить. Казінік просто таки підштовхує до пошуку, до слухання класики, і «заражає» своїм піднесеним настроєм і сприйняттям. Книжка, доповнена прослуховуванням згаданих у ній творів, сповнює дивовижною енергетикою, надихає, одухотворює.
Стиль автора не є однаковим - одні частини книги нагадують інтелектуальний детектив, де автор знову змушує замислитися над тим, чи справді Сальєрі вбив Моцарта і що було його основним мотивом, висловлює свою версію того, як оглухлий Бетховен міг писати геніальну музику і як міг це робити важко хворий Шопен, якому лікарі залишали мізерний шанс на життя ще в дитинстві. В інших подаються листи-відгуки про лекції автора, багато тут і філософських роздумів про місце людини у всесвіті і про роль, яку відіграє класична музика у зв'язку людини з Богом (тут дуже цікаві роздуми про філософське вчення середньовічного кардинала Римо-Католицької Церкви Миколи Кузанського), також найрізноманітнішими засобами (аж до ілюстрацій з казки про Червону шапочку) Казінік намагається пояснити, як розуміти музичний твір, його композицію. Автор також цитує багато поезії, ілюструючи цим, що поетичне слово відрізняється від звичайного мовлення, даючи чимось подібний до музичного ефект.
Казінік вважає і переконує своїх читачів, що кожна людина народжена геніальною, і оскільки є геніальні творці, то кожен може стати геніальним реципієнтом:
«..я переконаний, що людина за своєю божественною природою створена геніальною.
Інакше руйнується смисл Гармонії Світу.
Вона, Людина, сама - музика Баха і Моцарта.
Вона, Людина, - частина Вічності, яка проглядає скрізь велику світлотінь на полотнах Рембрандта.
Вона - герой полотен майстрів Відродження».
Водночас Казінік констатує, що, на жаль, «потрапляючи у світ посередностей, більшість з людей не вміє протистояти посередності. Вони і поповнюють собою армію посередностей і втрачають своє призначення».
Вражають і запам'ятовуються історії про вплив класичної музики на людину, які розповідає автор зі свого життя і практики. Наприклад, про те, як 12-річним хлопчиком він розучував вдома «Місячну сонату» Бетховена, і на звуки фортепіано прийшов його сусід - підліток з неблагополучної сім'ї, який вже встиг відсидіти в кількох дитячих в'язницях, і батько якого був алкоголіком. Він, дитина вулиці, був такий вражений почутою музикою, що попросив навчити його виконувати сонату. І став першим учнем Казініка, а в подальшому - бетховеноманом на все життя.
І це не єдиний приклад «навернення» під впливом класичної музики, прикметний випадок з 17-річною ученицею вальсдорфської гімназії Стокгольма, де Казінік читав цикл лекцій про музику - двотижневе «занурення в предмет». Про дівчину йому сказали як про еротично одержиму, яка часто «зникає» з лекцій. Дівчина не тільки не покинула залу, а після третього дня підійшла до лектора, і принесла йому кілька десятків листків, списаних віршами. Поезія була написана під впливом прослуханої музики, присвячена музиці Моцарта і Бетховена, музика відкрила їй самій невідому глибину її єства, згодом дівчина стала хорошою поетесою.
Загалом книжка залишає дуже яскраве враження і бажання перечитати її за якийсь час знову.
P.S. Для зацікавлених - офіційна сторінка Михайла Казініка
Михайло Казінік. Таємниці геніїв. - Х.:Фактор, 2008.