«Театр хоче ризикнути і зробити таке, що людям не сподобається»

Як живе незалежний львівський театр «Гершом»

14:51, 27 березня 2018

Театр «Гершом» з’явився у Львові вже понад рік тому — його створили молоді львівські актори разом із американським режисером Сезом Баумріном. За час театр, що працює у приміщенні напівзакинутого заводу медичної апаратури, встиг стати одним з найбільш потужних культурних осередків Підзамча.

З нагоди Міжнародного дня театру ZAXID.NET розповідає історію цього незвичного мистецького проекту.

***

«Гершом» стоїть на трьох стовпах: це кімната неправильної форми на п’ятому поверсі головного корпусу заводу РЕМА на вулиці Заводській, нью-йорківець Сез Баумрін і молоді львівські актори з курсу Олега Стефана. «Гершом» — це не лише театр: за понад рік його роботи тут, окрім вистав та перформансів, відбулись тренінги з акторської майстерності чи сучасного танцю, виставки та вечірки. Але забери хоч один з початкових елементів — і «Гершому» у його нинішньому вигляді не було б взагалі.

«Я просто практичний. Не було місця для репетицій, люди мерзли, а у нас був проект, який треба було зробити — тож я знайшов це приміщення. І тепер люди, з якими я починав працювати, мають свій власний проект. Тепер вони більш незалежні», — згадує Сез Баумрін.

«У людей є бажання творити щось прекрасне після того, як вони вийдуть з театру»

Неможливо визначити вік Сеза на перший погляд. Про те, що йому 60 років, згадуєш лише під час розмови — і то лише коли сам він, жартома, каже: мовляв, нема у нього часу так довго думати над відповідями, як би того хотілось. Сез виділяється: своїм рудим волоссям, Нью-Йорком і родиною, що втекла після Другої світової зі Стрия. Його дідусь разом із родиною дійшов пішки до самого Гданська, аби дістатись звідти до Америки. За кілька років там він познайомиться з майбутньою бабусею Сеза — з’ясується, що вона теж родом зі Стрия.

Сез говорить повільно і зважено, не зважаючи на те, що каже, ніби не має на це часу. Професор театрального мистецтва у Нью-Йорку, він є дослідником та експериментатором. І доля українського театру йому справді не байдужа — адже він ретельно вивчав творчість Леся Курбаса.

«У вас є цей світ, сповнений театру і танців. Люди ходять на тренінги і ніколи їх не використовують. Або якщо й використовують, то з цього виходить щось дуже звичне і традиційне. Воно нікого нікуди не веде. Але вони хочуть кудись піти - це відчувається у їхній пристрасті. У людей є бажання творити щось прекрасне, створювати щось, що змінить чиєсь життя після того, як вони вийдуть з театру. І ця група людей справді неймовірно сильна», — розповідає режисер.

«Гершом» - це простір для творчих експериментів, тож окрім театру тут не бракує й інших видів мистецтва

«І вона народила йому сина на ім’я Гершом, і сказав він: я був прибульцем на чужій землі»

У 2016 році Сез Баумрін приїхав у Львів на запрошення тодішнього художнього керівника театру ім. Лесі Українки Євгена Худзика. Група акторів з різних країн, Subpoetics International, кілька днів працювала з львівськими акторами-студентами. Після цього практикуму з’явився перформанс «Чужинець на чужині», з якого фактично і виріс «Гершом».

Основу нового театру склали молоді актори з навчального курсу відомого у Львові Олега Стефана. «Чужинець на чужині» став їхнім курсовим проектом, режисурою якого й займався Сез Баумрін.

Завдяки приїду міжнародної групи акторів Subpoetics International виник перший перформанс - «Чужинець на чужині»

«Нас вчили і створювали як єдиний організм, як класну команду. І, як на мене, ми були дуже хорошим ансамблем. Мені здається, це і є те, що зачепило Сета, коли він з нами познайомився: ми були готовою глиною, яку можна було ліпити», — вважає акторка Валерія Котеленець.

Дівчина розповідає, що тренінги з акторами Subpoetics International під керівництвом американського режисера тривали кілька днів з ранку до ночі.

«Ми взаємно захопились одні одними: він був у захваті від роботи з нами, і ми так само. Потім, після цих тренінгів, ми багато говорили з цими акторами. Ми слізно прощались, бо думали, що вже ніколи не зустрінемось — але Сез сказав, що йому сподобалось з нами працювати і він збирається приїхати ще. Влітку 2016 року він запитатав, чи бажаємо ми продовжити роботу», - згадує Валерія.

Валерія Котеленець (у центрі) була однією зі студенток відомого львівського актора Олега Стефана

Так поступово з одного перформансу почала виростати тінь театру «Гершом». Їхній «Чужинець» постійно вдосконалювався — це був складний поліфонічний виступ, що поєднував у собі хореографію, спів, плетиво цитат з віршів та пісень. Гершомом у Старому Завіті звали первістка Мойсея, народженого його дружиною-мідіянкою Ціпорою. Це ім’я означало «народжений на чужині», адже Мідіянська земля була чужою для Мойсея.

На відкритті гостей набилось чимало — своє зіграло і те, що театральна прем’єра відбувалась на території заводу. Більшість відвідувачів «Гершому» — це молодь. Втім, часто можна побачити і публіку старшого віку. Не оминають це місце й колеги акторів, їхні викладачі чи театрознавці.

Аншлаг у день відкриття «Гершому»

«Звичайно, і друзі приходять на наші вистави — не без цього. Але я кожного разу бачу нового глядача. Насправді мене це дуже дивує: що хтось приходить на затертий завод, де щось робить групка людей. Не знаю, чи я би сама прийшла на такий завод, чесно», — зізнається Валерія Котеленець.

Втім, на думку режисера, місце для театру не має значення, це лише кімната. Головне — це люди.

«Мої бажання сильніші, ніж у моїх колег. І не лише тут. Якби я міг очолити театр, я би керував ним геть в інакший спосіб. І я був би дуже щасливий, якби знав, як саме», — сміється Баумрін.

Для нього театр — спосіб створити більш миролюбний світ, хоч майстер і визнає — це непросто. Прагнення звільнити людей від їхніх страждань і є причиною, чому Сез займається своїми театральними експериментами й пошуками. Місце чи місто для нього тут не має значення: від однаково захоплено працює у Нью-Йорку, Словенії, Франції, Польщі чи в Україні.

«Моя думка полягає у тому, що театр помирає повільною смертю від дня народження електронних медіа у світі, де люди залишаються вдома. Театр є одним з різновидів ліків для суспільного інтересу — скоріше навіть, він хоче ризикнути і зробити щось таке, що людям не сподобається або розлютить їх. Або зробити їх дійсно щасливими», — вважає Сез Баумрін.

Театр на ногах

Сез підкреслює — це не «його» актори, він лише працює з ними:

«Це не мій проект, я — посередник. Я перевіряю, чи люди можуть виконати свою роботу. Слухаю, що вони мають сказати. Шукаю способи, як забрати перешкоди. І вчу».

Мова — важливий елемент для розуміння внутрішнього життя «Гершому». Її тут водночас багато і мало: щонайменше — дві, англійська Сеза та українська акторів. А мало її тому, що іноді жодна з них не потрібна.

Львівські актори під час французького фестивалю Rabotage

«Ми не так багато говоримо — просто працюємо. Робота тут є зрозумілою без слів. Ми працюємо весь час на ногах, тож більше ходимо, ніж говоримо», — пояснює Сез.

З тим, що мова впливає на їхній театр, погоджується і Валерія: вона каже, що через переклад робота триває довше. Та, за її словами, досвід співпраці із Сезом Баумріном відрізняється не лише через постійну присутність перекладу — він, мовляв, просто сам є цілком з іншого світу. І ці відмінності створюють цю додаткову цінність як для досвіду самих акторів, так і для їхніх проектів.

Якщо це не зачіпає твоєї душі, то це не театр

За понад рік роботи у «Гершомі» провели багато тренінгів, поставили американські п’єси Кліффорда Одетса «Пробудіться та співайте» і «Золотий хлопчик» у перекладі Івана Непокори, влаштували «різдвяні містерії». Останнью роботою стала постановка за текстом Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».

Різдвяні містерії - проект, що поєднав театральну складову та обмін враженнями та спогадами про свято із гостями

Про плани тут говорять обережно: все таки, усі актори мають роботи в інших театрах, тож часу на ще один залишається небагато.

«При нашій зайнятості в інших театрах зібратись та зорганізуватись — це дуже складно. Коли ми були студентами, у нас був навчальний час, а тепер кожен сам по собі. Але я бачу в інших бажання продовжувати збиратись і створювати щось разом, а не розбігатись. Бо ця ансамблевість — це рідкість в наш час. І це круто, зокрема й мені як актрисі: бути з тими, з ким я вже чуюсь, з ким мені комфортно», — каже Валерія Котеленець.

Команда театру «Гершом»

Сез Баумрін же згадує, що мріє провести у приміщенні ремонт і зробити його зручнішим для акторів та глядачів. У приміщенні театру нема постійного опалення, та й куліси (вони ж — гримерки) тут облаштовані радше символічно.

Але головне — не це. За жартами і довгими діалогами ховаються мрії значно амбітніші – міняти театральні традиції як такі.

«Якщо не занурюватися в цю роботу, із пристрастю і бажанням створити щось, що триватиме вічно – традиція не зміниться. А якщо театр не змінить своєї традиції, то театр помре. Театр повільно вмирає у всьому світі. У моєму рідному місті є Бродвей — і я не маю потреби ходити туди, бо можу розказати, що відбуватиметься на сцені ще до того, як прийду в театр. Це та сама стара історія, що повторюється знову і знову», — каже Сез Баумрін.

Може, якщо театр вмирає, нам треба вбити його і забути?

Так, але театр повернеться. Я кажу вам, якщо ви закриєте лікарні, то вони відродяться.

Але людям потрібні лікарні.

А ви думаєте, людям не потрібен театр?

Я не впевнена. Не впевнена, що всім потрібен театр.

Він може бути їм потрібен.

Може, вони просто цього не знають?

Що їм потрібно так це те, що театр може зробити за найкращих обставин, знову згадуючи світ Давньої Греції. Це катарсис. Якщо це не зачіпає твоєї душі, то це не театр. І я не стверджую, що ми робимо це. Я лише думаю, що це причина того, що це місце інакше. І чому місця, подібні на це, мають існувати. Бо я вважаю, що потенціал творити це лежить саме тут.

Сез Баумрін вважає, що головне, що має створювати театр - це катарсис

На думку Сеза, «Гершому» нічого не заважає існувати хоч цілу вічність. Це залежатиме лише від тих, хто його творить. І наразі творці «Гершому» не збираються це завершувати.

«Можна говорити пафосними фразами, що це внесок у культуру країни і Львова, але насправді все дуже просто: ми робимо те, що ми любимо і чим хочемо займатись, і з тими людьми, які важливі для нас. Це просто в кайф», — каже Валерія Котеленець.

(всі фото взяті з Facebook-сторінки театру)