Якихось десять років тому інтернет здавався простором свободи, демократичною альтернативою «звичайним» ЗМІ, просякнутим корупцією, лобізмом та політичними маніпуляціями. Найповніше ця свобода втілилася у соціальних мережах, в яких майже повністю стиралася межа між звичайним громадянином, журналістом та суспільним діячем.
Торувати шлях на шпальти та в ефіри більше не треба — достатньо зареєструватись у Facebook і ти вже маєш шанс повести за собою мільйони. Що б там не було потім, Євромайдан де факто почався з посту у Facebook, не кажучи про серію Twitter-революцій у Єгипті, Тунісі, Ірані.
Здавалося, завдяки інтернету світ ніколи не буде таким, як раніше: взаємодіючи у мережі, люди навчились протистояти диктатурам і викривати пропаганду. З тих пір інтернет ще глибше увійшов у тканину нашого повсякденного життя і його вплив постійно зростає. А разом з тим — і загрози, які мережа несе для демократії та громадянських свобод.
Чотири роки тому ми пересвідчились, що соцмережі можуть не лише здіймати революції, але й торувати шлях окупантам. Згодом деструктивні дії Росії змусили спохопитися весь цивілізований світ. Те, що Марк Цукерберг, власник найбільшою у світі соцмережі, змушений давати пояснення у Конгресі США — це дзвіночок, який мусить пробудити нас від затяжного сну. Бо, як з’ясувалося, соцмережами можуть користуватись не лише борці за свободу, але й ті, хто зазіхає на світовий лад. І йдеться не про дрібні пакості, а про систему роботу колосального масштабу.
Так, напередодні слухань у Конгресі компанія Facebook кинулася латати дірки, видаливши з Facebook та Instagram сторінки із загальною аудиторією 1,5 млн користувачів, створені росіянами для поширення пропагандистських меседжів у російськомовному сегменті інтернету. Але це насправді суща дрібничка: за наявною інформацією, Facebook «втратив» дані 87 млн користувачів, переважно американців, які могли бути використані для втручання у вибори президента США. І судячи з того, як пройшли слухання у Конгресі, масштабів проблеми достеменно не уявляють ані конгресмени, ані сам Цукерберг.
Цілком імовірно, що євроатлантичний світ стоїть на порозі великої ревізії нашого ставлення до інтернету. Бо насолоджуючись новими комунікаційними можливостями, ми незчулись, як опинились перед обличчям незнаних загроз. Але поки увага світу прикута до дошкульних російських диверсій, на континенті розгортається ще більш страхітливий прецедент, коли передові цифрові технології лягають в основу небаченої в історії диктатури. Йдеться, звісно ж, про Китай.
Про те, що здобутки модернізації можна використати для зміцнення режиму, керівництво КНР задумалося ще на початку 2000-х, коли епоха інтернету тільки починалася, а про big data говорили лише вузькопрофільні фахівці. У 2014-му Держрада КНР затвердила програму створення «системи соціального кредиту». Це фактично проект системи тотального контролю за фізичними та юридичними особами країни. Принцип дії системи дуже простий: збирати про людей максимум інформації та аналізувати їхню поведінку на предмет благонадійності, застосовуючи систему покарань та заохочень. Здавалося б, чимось схожим займається будь-який банк, формуючи свою кредитну політику. Але якщо поширити цей принцип на усі сфери життя і помножити його на потенціал високих технологій, проступають обриси моторошної антиутопії.
Сьогодні «система соціального кредиту» працює у пілотному режимі у кількадесяти містах Китаю, зокрема – у 670-тисячному Жуньчені. Кожен його мешканець внесений до єдиної бази даних, в якій акумулюються відомості зі 142 тисяч джерел про діяльність кожного містянина. Дані оновлюються у живому режимі й обробляються відповідно до кількох тисяч критеріїв благонадійності, в результаті чого рейтинг особи зростає або знижується. Прострочений платіж, догана на роботі, кримінальне або адміністративне порушення — рахується буквально все, що про що можна зібрати дані. І завдяки цифровим технологіям простір контролю є дуже широким. Дані про людей передають навіть приватні компанії - наприклад, торгівельний майданчик Alibaba, популярний месенджер WeChat та Weibo - китайський аналог Twitter. Тож понизити рейтинг може і безладний шопінг, і необережні висловлювання. Враховуються навіть доноси від приватних осіб. На додачу, Китай активно розгортає систему фізичного контролю: системи відеонагляду, масовий збір взірців ДНК тощо.
У кінцевому підсумку, втрата рейтингу означає ураження в правах та можливостях. Такій людині не лише відмовлять у банківському кредитуванні, але також закриють доступ до певних посад, не продадуть авіаційний або залізничний квиток, не здадуть в оренду житло або велосипед. Ті, хто потрапляють в категорію D, стають вигнанцями з суспільства, оскільки навіть спілкування з ними загрожує втратою власного рейтингу. Зрозуміло, що відновити свій рейтинг в таких умовах дуже складно. Тимчасом власники високих рейтингів можуть розраховувати на привілейований доступ до будь-якого обслуговування, найширші фінансові та кар’єрні можливості, тощо.
Фактично, на наших очах постає система пригнічення, заснована на всепроникних цифрових технологіях та роботі з big data. У своїй боротьбі зі свободою Китай пішов набагато далі, ніж Росія: поки росіяни чинять диверсії проти демократичних країн, Китай виводить несвободу на новий високотехнологічний рівень. Тому рано чи пізно світовому співтовариству доведеться шукати спосіб, як притягти до відповідальності не лише Цукерберга, але й тих, хто ініціює всі ці пакості. Проблема лише в тому, що витягти «на килим» Путіна або Си Цзиньпіна буде не так просто.