В процесі своєї виборчої діяльності я забув описати прикольну подію. Недавно мої колеги про це мені нагадали.
Отже,зайшовши в один з чергових темних під’їздів, де була неймовірна кількість скриньок і страшний сморід,бо,будинок збудований у вигляді гуртожитку або комуналки,я намагався запхати свою агітацію у кожну скриньку, паралельно переконуючи кожну особу,яка заходила до під’їзду, голосувати за мене, мою партію НК і нашого кандидата в мери ДД.
Зайшло двоє нетверезих чоловіків ,яких я теж намагався загітувати,але один з них відразу зацікавився моєю береткою.
– Ти служив?
– Ні.
– То якого ти х.. носиш беретку?
– Моя беретка куплена у Львові, а мій тато ,я і моя родина художників носимо беретки.
– То б.. на х.. зняв ту беретку!
Звичайно, я погодився з беззаперечними аргументами,щоб не продовжувати «аргументовану дискусію» і зняв беретку.
Це дріб’язковість,і я, звичайно, викрутився з тої ситуації і залишився неушкодженим. Але ця історія має наштовхнути на багато думок і більше я не хочу чути вислови, які чув у 80-ті і на початку 90-х: «Я воєвал ,а што ви с… дєлалі здєсь?» Так виглядали паради орденоносців.
Я радий,що покійний мій дідо віддав свої медалі своїм дітям і внукам, які їх успішно погубили і ніколи не брав участі в пияцьких розборках ветеранів.
Маю велике сподівання, що моя родина зможе і надалі спокійно носити беретки.