Що ви бачите на цих фото?
Підкажу: ви бачите величезні дошки, всіяні неохайними брудними клаптями паперу.
Як часто ви це бачите?
Ви бачите це десятки разів щодня, хоча, можливо, вже не звертаєте уваги. Роззирніться на будь-якій із великих транспортних магістралей міста, й побачите.
Коли час рекламного плаката добігає кінця, до білборда під’їжджає спеціальна машина, і співробітники компанії-оператора обдирають оголошення в такий спосіб, аби воно більше не працювало. Неакуратно віддерті, намочені дощем клапті звисають, оголюючи давніші, заклеєні сюжети. Борд-руїна може стояти тижнями або й місяцями, поки агентство не продасть площу й не наклеїть новий плакат.
Стурбованість операторів зовнішньої реклами тим, аби рекламодавець не отримав рівно стільки, за скільки заплатив, зрозуміла. Не зрозуміло інше: якого біса ми маємо на це дивитися.
Сміття на плакатах нічим не краще за сміття під ногами. Ба, більше, за аналогією з розбитими вікнами зі славнозвісної теорії, борди-смітники впливають на нашу свідомість, не лише спотворюючи й без того потворне міське середовище, але й роблячи гіршими нас.
Я проти радикальних заходів на зразок заборони реклами в середмісті, але за пристойний зовнішній вигляд бордів повинні нести відповідальність оператори. Й перетворення рекламної площі на смітник має каратися відчутними штрафами.
Тоді в операторів зненацька знайдуться гроші на соціальну рекламу, якою можна заповнювати порожні площі на час, поки вони не продадуться.