Щоб відповісти на запитання «Чи несуть громадяни Російської Федерації колективну відповідальність за війну з Україною?», потрібно відповісти на питання «Чи є громадяни Російської Федерації колективом?».
Колективна відповідальність можлива лише у колективу. Вимагати колективної відповідальності від людей, яких нічого не поєднує, безглуздо. Чи лягає колективна відповідальність за погану роботу аеропорту на пасажирів, які в ньому застрягли? Очевидно, що ні, хоч пасажирів в аеропорту може бути дуже багато, іноді десятки тисяч.
Чи можна назвати сто сорок мільйонів людей, розсіяних по північній Євразії, від арктичної Норвегії до Північної Кореї, колективом? Чи є у них щось, що перетворює їх на колектив, який може нести відповідальність? Московські офіційні особи впевнено запевняють нас, що є. Нібито колектив «російські громадяни» існує. Нібито Російська Федерація – це справді країна і справді федерація. Нібито колектив російських громадян нічим не відрізняється від колективу канадських громадян.
Ба більше, російські офіційні особи переконані, що в Україні немає колективу громадян. Що український громадянин – це оксюморон. Що мешканці України нічим не об'єднані та бажають стати частиною російського колективу. Чому? Нібито тому, що Російська Федерація – це «справжній колектив». Чи так це? Росія – це країна в тому ж сенсі, що й Канада чи Норвегія? І дійсно федерація? А колектив російських громадян? Він справді існує?
У сучасних суспільствах людей у колективи об'єднує конституція і принципи, викладені в ній. Канада – це канадська конституція, в якій прописані невід'ємні права кожного канадця. Громадяни Канади можуть бути дуже різними, але вони усі згодні зі своєю конституцією.
Згода з канадською конституцією перетворює шотландців, французів, сикхів, українців, португальців, китайців – взагалі будь-кого охочого – на канадців та Канаду, на колектив у якого є пряма відповідальність за свої колективні дії. Як усередині країни, так і за її межами.
У деяких країнах, поруч з конституцією або замість неї, об’єднавчим чинником можуть виступати монархи. Сьогодні король і королева – це про заснування колективу. Людей у Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Великій Британії об'єднує в колектив повага до їхніх монархів. Сучасний монарх – це живе втілення пройденого історичного шляху. За фігурою монарха стоїть історія країни. Фігура монарха пов'язує сучасність із найдавнішим минулим.
Нинішній король Норвегії, Гаральд V, є П'ятим, бо до нього на землях Норвегії вже було чотири королі з таким ім'ям. Зокрема й Гаральд І, родоначальник норвезької монархії, який жив аж у IX столітті. Майбутній норвезький король, принц Гаакон, буде восьмим Гааконом на норвезькому престолі.
Важливо уточнити, що Гаральд є королем, тому що норвежці прагнуть цього. Король був запрошений до Норвегії громадянами після оголошення незалежності від Данії. Такою була воля громадян сто років тому і такою вона є і зараз. Ліві партії Норвегії в парламенті уже пів століття вимагають скасувати монархію і незмінно програють: норвежці цінують свою конституцію, але вважають, що поєднання конституції та монарха робить їхній колектив сильнішим.
Як і британці. Кадри з Лондона під час нещодавнього святкування сімдесятиріччя правління королеви Єлизавети наочно показують, наскільки ефективно конституційний монарх об’єднує людей у колектив.
Чи мають громадяни Російської Федерації конституцію? Чи монархію? Чи, може, щось своє, унікальне? Формально Росія має конституцію, але кого вона об'єднує? Якщо Російською Федерацією можна правити чверть століття, жодного разу не взявши участі у президентських дебатах, то конституція не має сили. Отже, немає й колективу навколо неї.
Конституція в сучасній Російській Федерації – це декорація та бутафорія. Декорація та бутафорія не створюють колективів із відповідальністю. Важко сказати, що саме вони створюють, але з Канадою, Норвегією та будь-якою іншою розвиненою країною це в порівняння не йде.
У Росії немає й монарха. Російський «сильний лідер» немає нічого спільного з монархом. «Сильний лідер» – це не про історію країни і не про зв'язок часів. Він про свою можливість безкарно ламати долі мільйонів. Навряд чи брутальність може сформувати політичний колектив. Принаймні в сучасному розумінні.
Ще Москва любить говорити про «скрепы». Як каже офіційна Москва, це і є те саме, «унікальне», основа «колективу російських громадян». Сенс теорії «скреп» у тому, що нібито в жителів північної Євразії є негласне зведення спільних цінностей, яке перетворює їх на сучасний політичний колектив. Ніякого точного списку цих цінностей не існує.
«Скрепы» – це не як норвезький монарх, якого можна побачити під час важливих державних церемоній. І не як канадська конституція, яку можна прочитати та зрозуміти.
«Скрепы» начебто є, але залишаються невидимими, без паперу і без чорнила, кручені в повітрі, як духи небесні. Інакше кажучи, теорія «скреп» – це жарт і говорити про неї всерйоз, як про конституцію або як про монарха немає жодного сенсу.
Що залишається в результаті? Залишається величезна територія від Балтики до Аляски і залишаються сто сорок шість мільйонів, у яких немає політичного колективу в сучасному розумінні. Жахливо те, що ці сто сорок шість мільйонів погано розуміються на політичних питаннях і віддають перевагу аполітичності.
Найсвіжіший приклад – ідея зміни прапора з історичного триколору на нібито «новгородський» біло-синьо-білий. Новий прапор з'явився нізвідки, як черговий істеричний «народний» мем із соціальних мереж. Жителів північної Євразії це не збентежило і біло-синьо-білий прапор активно змінює триколор.
Якби росіяни були колективом, на час війни з Україною вони б дістали прапори своїх регіонів. Якщо Росія – це федерація, то в неї мають бути суб'єкти зі своїми історичними прапорами. Свій прапор має Тверь, Чукотка, Комі – кожен регіон. Якщо немає бажання ходити на акції протесту з федеральним прапором, у тебе завжди є твій власний суб'єкт федерації та його прапор.
Чому не з'явилося акцій із прапорами регіонів? Тому що Російська Федерація – це останнє місце на планеті, де є розуміння, що таке федерація і як з нею поводитися.
Чи можна сказати, що політична безграмотність та глибока аполітичність мешканців північної Євразії звільняють їх від відповідальності за війну? Безперечно, ні. Але це точно інша відповідальність, ніж у громадян Канади та Норвегії.
Безграмотність та аполітичність сильно ускладнюють ситуацію. Коли справа дійде до відповідальності, це буде довга та штучна робота.
Просто буде із пропагандистами, з адміністраторами, з виконавцями, але далі? Далі усвідомлення відповідальності впирається в масову політичну нерозвиненість та апатичність, подолати яку можна буде лише через масове громадянське просвітництво. Грубо кажучи, треба буде пояснювати сто сорока мільйонам що означає їхній паспорт. Це важка та невдячна робота.
Цим займалися демократи в Білорусі, і їм знадобилося двадцять років, щоб бодай частина жителів країни зрозуміла, що таке громадянство.
Хто візьметься за громадське просвітництво у випадку росіян? І чи хтось за це візьметься? Кому заманеться розвивати суспільство, яке у XXI столітті здатне змінити свій історичний прапор на якусь мережну творчість? Важко сказати, відповіді можуть бути щонайсумнішіми.