Недавно, гортаючи сторінки інтернет-дискусій, натрапив на суперечку між галицьким українцем та просто українцем. Українець атакував свого опонента гостро і я б сказав предметно. З протилежного боку лилися речення повні патосу та патетики.
Галичанин кожного разу починав аргументацію щонайменше від короля Данила і всі, навіть економічні проблеми, пояснював «історичною несправедливістю», доконаною над українським народом. Таке враження, що галичанин був свято переконаний у тому, що йому все-таки вдасться навернути на свою віру співрозмовника, бо ж його «справжня» історія є такою очевидною. А от той, «розагітований і забитий радянською пропагандою» українець, ніяк не хотів прокидатися зі свого історичного сну. Крок за кроком українець також втягнувся в історичну дискусію і почав висувати «свої» контраргументи, не менш нелогічні і непотрібні, ніж у свого візаві. Дебати про реальний стан економіки та політичну ситуацію звелися до чергової лайки.
Найцікавішим для мене виявився фінал. Коли вже була обговорена і «проаналізована» історична політика президента В.Ющенка, національність прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, злочинна юність В.Януковича, українець раптом спитався галичанина: «А що ж ви будете робити, коли президентом стане Віктор Янукович?» І тут зопалу галичанин вивів формулу, несподівану і, як на мене, дуже влучну: «Ми будемо тихо ненавидіти»… І опісля додав: «Ми завжди, коли втрачали державність, тихо ненавиділи - поляків, австрійців, знову поляків, москалів». Мене просто ошелешила така «громадянська» позиція, але водночас дала ключ для розуміння більшості заяв і позиції багатьох українських галицьких патріотів напередодні другого туру виборів. У мене закралася думка, а може це наш комфортний і природній стан «тихо ненавидіти»?