От і загнала себе Юлія Тимошенко у шлюб з нелюбом Віктором Януковичем. Ясно, що Віктора Ющенка вона вже теж ледь витримувала. Варто переглянути кадри офіційних заходів, на яких щедрий на вияви любові Віктор Андрійович обціловує жіночу частину вищого ешелону влади, і переконатися як чисто відрухово Юлія Володимирівна сахається Ющенка. Ну не сприймає його жінка, і все. Тут вже нічому не зарадиш. Не судьба.
Однак одна справа особиста симпатія чи антипатія, а інша - політика, як сухий і в чомусь цинічний розрахунок. А щодо розрахунків, то Юлія Володимирівна у нас молодець. Тому тим більше дивує, як вона не прорахувала розвиток ситуації після того, як вона використавши Партію регіонів з її недалеким лідером та по-суті дійсно замахнувшись на те, щоб за один день кількома ситуативними голосуваннями змінити форму правління у державі з президентсько-парламентської на парламентську, не опинилася один на один з тим самим нелюбим лідером - Віктором Федоровичем в одному, скажемо так, - човні.
Тепер, якщо НУ-НС насправді буде послідовним і не боягузливим, бо втрачати далі вже немає чого, і таки вийде з коаліції, то БЮТ хоч-не-хоч, а повинен буде створювати нову коаліцію з тією самою Партією регіонів. Доведеться виходити за нелюба ще осоружнішого, ніж той, що був. Ось така важка жіноча доля.
Чого їй до болю не хочеться. І то не лише тому, що їй не надто пасує такий партнер по правлячій коаліції. Та просто вона розуміє, що шлюбний танець їм обом в такому разі прийдеться танцювати на малесенькому донецько-луганському електоральному п'ятачку. А потім довго і нудно порати цю сімейну латочку української земельки на президентських виборах. Як це виглядатиме - зрозуміло. Він же ж такий грубіян - образить жіночку і не зауважить. Це вам не, хоч і з Хоружівки, але все ж сільський денді. Юлія Володимирівна чудово розуміє, що вже оброблений нею західноукраїнський електорат, а частково і виборець з Центральної України, має один дуже поганий ґандж - для нього питання національної незалежності у найширшому сенсі слова не є порожнім звуком. І навіть різного роду виплати, масовано виплачувані нею (не з особистих коштів, а з державного бюджету), не зможуть перебити в їхній ущербній свідомості цього їхнього ґанджу. Вони дуже чутливі до будь-яких спроб здати чи перепродати цю незалежність, перш за все, північно-східному сусіду. Не менш вразливий цей виборець і до похідного від незалежності питання - питання безпеки країни.
Тому й дрижали так руки та округлились очі ЮВТ вже на другий день після перевороту у Верховній Раді, коли вона, не моргнувши, переконувала всіх (але кого, хто ж повірить?), що це Ющенко розвалив демократичну коаліцію. Може й хотів, однак розвалив таки не він. Вона чудово розуміє, що втрачає електоральну базу. Принаймні істотну її частину. Нелюбов - то одна справа, а розрахунок - інша. Залишається запитання - чи її підвели емоції (ну зірвалася жінка), чи її розрахунок набагато далекоглядніший, і вона, хоча й боїться, однак діє методично і правильно.
З одного боку, ЮВТ розуміє, що потрібно якось рятуватися. Шлюб з ВФЯ їй не до смаку. Він був би тільки на користь НУ-НС та Ющенко - вони одразу ж отримали підтвердження того, що вона «продалася». І регіоналам, і Росії. А, відповідно, рейтинги навіть Ющенка на майбутнє президентство зросли б. Вона ж розуміє, що її загнали у донецько-луганський кут. Та ще й вона сама цьому допомогла.
Отож потрібно створити такі правила гри, що при будь-яких розкладах у країні вона завжди буде у владному ешелоні. Вона замахнулася на створення бінарної політичної системи, коли в країні де-факто будуть тільки дві гіперпартії - БЮТ та ПР. Це класична англосаксонська модель. У США - це гойдалка Демократичної та Республіканської партії, в Великій Британії - це гойдалка Консервативної та Лейбористської партії. І тоді до кінця днів своїх вона буде при стерні. На такій гойдалці еліти цих країн гойдаються вже по півтори сотні років. Отож стабільність за такої моделі гарантована. Навіть якщо ти не при владі, то ти, як у Британії, - при «опозиції її королівської величності». Причому у опозиції тимчасовій.
Таким чином Україна отримала б стабільну, хоча цинічну політичну систему - таку собі гойдалку, на якій до кінця днів своїх розгойдувалися б у своє задоволення ЮВТ та ВФЯ (чи хтось більш репрезентативний з регіоналів - але то справа чисто смакова). Чим не ідилія і для України, і для ЮВТ?
Як це зробити? Сергій Терьохін вже зареєстрував проект закону про збільшення прохідного бар'єру для партій. Зараз це 3%, а при такій злагодженій роботі БЮТ та ПР може бути і 15%. І тоді ніхто і ніколи не заважатиме цим двом мегапроектам назавжди розпаювати ТзОВ «Держава Україна». Це і є гідна відповідь Ющенку-Чемберлену від нашого нового лівого фронту.
В такому випадку ЮВТ та ВФЯ навіть не потрібно буде вступати у осоружний їм обом шлюб. Вони просто батогом загонять стадо українського електорату у ті стайні, що потрібно - хоче воно того чи не хоче. І байдуже, що на вибори прийде якихось 30% виборців. На Заході ж також приходить по 30%, отож «демократичність» волевиявлення забезпечена. А з тих 30% по 15% кожній з цих партій, попри всі падіння рейтингу, нашкребеться. І як тільки так станеться, то тоді вже все - пастка на українського виборця затріснеться. З того моменту, гадаю, чіпкі лапки та лапи його вже не випустять. Він буде зобов'язаний на кожних наступних виборах голосувати тільки за цю парочку на гойдалці.
А що ж печальний НУ-НС та всякі там комуністи-литвиністи? Їм можна сказати тільки одне - «горе переможеним». Переповзти бар'єр у 10% для них буде майже неможливо. Якщо, як завжди, не задіють так званий адміністративний ресурс. На останніх виборах у Києві його ще раз успішно обкатали. Юлію Володимирівну «прокатали», однак саме завдяки масованому підтасовуванню результатів. Всі, крім БЮТу, промовчали, бо їм це було банально вигідно.
Щоправда, можна розраховувати і на якесь диво, яке раптом прихилить симпатії виборців до Віктора Андрійовича та НУ-НС. Однак, здається, немає підстав, щоб це відбулося настільки раптово - бо ж позачергові вибори мали б відбутися 12 грудня.
Всі ці міркування, звичайно, є політичною футурологією. Переконаний, що життя складніше і багатогранніше. Вихід з ситуації буде знайдено. І він буде більш компромісним. Натомість ці міркування, як на мене, мають свою цінність як такі, що, хоча й у полемічній і навмисно плакатній формі, показують головні тренди розвитку політичної системи в Україні. А ще - гротескність головних фігурантів дає змогу, хоч у віртуальній формі їх десакралізувати та поволі їх позбуватися.
Принаймні, у нашій свідомості.