Цьогорічний 74-й Каннський кінофестиваль завершився. Пандемія зробила неможливим його проведення минулого року, а цього внесла у сталий багаторічний порядок певні зміни.
Тут багато чого було вперше: обов’язкові санітарні перепустки для входу, маски, необхідність дбати про квитки на усі фільми зазделегідь та пильнувати, щоб 48 годин, які діє тест на ковід, не минули перед особливо важливим переглядом.
Абсолютно незвичною була і церемонія вручення нагород. Хоча ані ковід, ані організатори до її «оригінальності» аж ніяк не причетні. «Рудим» на манежі був голова журі Спайк Лі. Не лише його розмальований в усі можливі кольори костюм, а й дивна поведінка перетворили зазвичай строгу та урочисту церемонію на балаган.
Усе почалось з того, що він зламав усю інтригу, почавши оголошення переможців відразу з «Золотої пальмової гілки». Правда, не всі розчули назву фільму, адже і ведуча церемонії, і колеги Лі по журі кинулись рятувати ситуацію.
Це дало змогу створювати враження, що все так і було задумано. Актор Тахір Рахім пересів у крісло до Спайка Лі і весь час шепотів йому щось на вухо. Через це нашіптування і білий костюм Тахір Рахім дуже нагадував санітара.
А ті, хто назву фільму-переможця таки розчув, скоріше за все не повірив своїм вухам. Перемога фільму «Титан» Жюлі Дюкорно стала найбільшою несподіванкою вечора, викликала дружній свист у залі, де сиділа преса та овацію у головному Театрі Люм’єр.
«Коли я була маленькою, ми з дідусем завжди дивились церемонію нагородження. Я завжди була впевнена, що фільми, які отримують «Золоту пальмову гілку», є досконалими. Про мій фільм такого сказати не можна», – заявила режисерка під час промови-подяки. І це ще м’яко сказано.
Дівчини, якій ще в дитинстві через аварію вставили у череп титанову пластину, страждає від байдужості батька, проте обожнює машини. Обожнює в сексуальному сенсі. Навіть під час пологів в неї відходять не води, а мастило. А ще вона серійна вбивця, ну і далі так, по дрібницях. Накручено у фільмі багато, проте жодна ідея якось не доведена до пуття. Дивитись на усі натуралістичні жахи просто нудно.
Правда, під час прем’єри чергувала швидка. Кажуть, людей двадцять винесли (вивели) з зали. Мабуть, або вигадують, або ті слабкодухі мало що бачили з попередніх каннських конкурсів.
Складається враження, що мало що бачили й члени журі. Адже картина вторинна, а її шокучі прийоми уже давно не працюють. Так само виглядає на те, що не бачили вони й фільми Азгара Фархаді, справді бездоганні.
Нова ж його робота, «Герой», лише повторює, із холодною байдужістю, прийоми попередніх картин. Що не перешкодило Фархаді отримати другий за значенням приз, Гран-прі.
Правда, журі вирішило розділити приз, нагородивши також фінську картину «Купе №6» Юхо Куосманена.
Ця спочатку дуже жива стрічка про подорож фінської студентки з Москви до Мурманська дуже швидко стає передбачуваною та скочується майже у мелодраму. Однак, вона має якусь справжність та свіжість, якої позбавлений фільм Фархаді.
Розділили на двох і приз журі. Його отримали найбільш суперечливий та найбільш досконалий фільми. «Коліно Ахед» Надара Лапіда було категорично не прийнято критиками, назване претензійним та навіть екстремістським. Його нечисленні захисники натомість відзначають праведний гнів режисера, що повстає проти байдужості чиновників від культури до тієї таки культури.
Медитативний, тонкий та поетичний фільм «Пам’ять» Апічатпонга Вірасетакула став одним із найкращих фільмів фестивалю. До слова, його покажуть і на Одеському.
Таке розділення призів створило додатковий комічний ефект і так не надто урочистої церемонії. Оскільки призів було по одному, а лауреатів – по двоє, вони тримались за нього з обох боків, ніби перетягуючи його, як канат, а потім дивними парами, намертво скріпеними нагородою, чимчикували за лаштунки.
Варто буде поцікавитись, як ділили статуетку режисери, що мешкають на різних континентах. Навряд вони наважились її розпиляти. Крім того, таке розділення нагороди зменшує її вагу й в іншому значенні цього слова.
Мабуть, абсолютно незаперечним було рішення нагородити за режисуру Леоса Каракса. Його абсурдний мюзикл «Аннетт» справді складений віртуозно. І його також покажуть в Одесі.
Дивним виглядає і приз за сценарій для японської картини «Керуй моєю машиною». Хороший фільм Рюсуке Хамагуті, екранізація твору Муракамі, дійсно вартує нагород. Проте, враховуючи, що з трьох годин фільму як мінімум одна віддана під демонстрацію репетицій п’єси Чехова «Дядя Ваня», саме ця нагорода виглядає суперечливоюю. Ніби дали щось, щоб відзначити сильну картину.
Що стосується акторських нагород, то тут мало що можна сказати. І Калеб Лендрі Джонс («Nitram», реж. Джастін Курзель), і Ренате Рейнсве («Найгірша людина у світі», реж. Йоаким Трієр) мали сильних конкурентів, яким пророчили нагороди, проте сказати, що вони їх не достойні теж не можна.
Рішення журі, яким би воно не було, поставило крапку у фестивалі, що обов’язково увійде в історію як один із найдивніших та найнервовіших. Чого вартують лише чутки, які поповзли палацом минулого понеділка, у розпал події. Подейкували, що фестиваль закриють через виявлені позитивні тести на ковід. Проте обмежились лише більш жорсткими вимогами до маскового режиму.
В цілому фестиваль потішив дуже сильною програмою та великою кількістю справді доброго кіно. З якого журі примудрилось вибрати те, що вибрало. Але дякуємо, що він відбувся, даруючи надію на повернення до нормального повноцінного життя.
На головному фото кадр з фільму «Титан». Фото Festival de Cannes.
Всі новини про Каннський кінофестиваль читайте успецрубриці ZAXID.NET.