В 1981 році нідерландський прокурор Л. А. де Бофорт надіслав на ім’я Генерального Прокурора СРСР листа, в якому повідомляв: «Від мого імені ведеться розслідування злочинів, скоєних теперішніми та колишніми громадянами Нідерландів під час Другої світової війни на Східному фронті.
Розслідування стосується злочинів, скоєних особистим складом 5-ї танкової дивізії СС «Вікінґ», зокрема полку «Вестланд», який входив до її складу. Кілька сотень нідерландців служили в цьому полку. Є підстави вважати, що при вступі до Східної Галичини вони спричинилися до скоєння військових злочинів і злочинів проти людяності».
За браком свідків справа закінчилася нічим, бо ніхто з галичан у ті дні лихоліття відмінності між представниками різних ґерманських племен не зауважив. Хіба один дядько, який за дорученням своїх односельчан звернувся до окупантів німецькою мовою, яку знав ще за часів служби в австро-угорській армії, з проханням не чіпати їхнє село. Коли він повернувся і сказав односельцям, що не домовився з ними, бо «то не ті німці», його підняли на сміх. Так і помер він із прізвиськом То-не-ті-німці.
Колона військових транспортних засобів, позначених написом «WIKING», в’їхала до Львова 29 червня 1941 року з боку Рави-Руської разом із першими частинами 1-ї гірської дивізії Вермахту. До складу дивізії СС «Вікінґ» входили полки «Нордланд», «Дойчланд», «Вестланд», штурмова бригада СС «Валлонія», естонський гренадерський батальйон СС «Нарва», фінський батальйон СС, артилерійський дивізіон, саперний батальйон, автотранспортна колона та каральна команда СД, більш відома як «зондеркомандо».
Голландці у рядах Ваффен СС заслужили Лицарських Хрестів за військові заслуги більше, ніж інші чужоземці. Герардус Мойман, Дере Ельсо Бруйнс, Каспар Спорк нагороджені цією високою нагородою за те, що кожний із них підбив за один день більш ніж по 12 радянських танків. Наймолодшому, Герардусу Мойману, було на той час 19 років.
Нідерландська газета „Гет Наcьонале Дахблад” за 2 серпня 1941 року опублікувала у статті „Боротьба Європи проти совєтської небезпеки” прізвища нідерландских солдатів дивізії СС «Вікінґ», які загинули в боях за Львів: Тоон ван Трірун, Едуард Схеерс, Фріц Тромпеттер і Марінус Крабсгойз.
Райхсфюрер СС Гайнріх Гіммлер вже 1938 року носився з ідеєю про трансформацію «Ваффен СС» – військової частини організації СС – у таку собі «пан-Європейську армію». Вербування добровольців до іноземних легіонів СС почалося 1940 року. Більшість збережених до наших днів пропагандистських матеріалів, які закликали молодь вступити до есесівських лав, опубліковано нідерландською мовою. Ось приклад одного із них:
Це буде абсурдом, якщо ви не почнете боротися з ворогом ще до того, як він нагло вриватиметься у ваші двері…Уявіть покритий снігом прикордонний ландшафт, у який увірвалася зграя хижих вовків зі Сходу, щоб знищити все живе…
Завдання дивізії СС «Вікінґ» полягало у підтримці нацистського режиму в тилу німецьких військ, у створенні окупаційних установ, у виявленні і знищенні противників гітлерівського режиму та осіб єврейської національності, у відборі працездатного населення для відправлення на примусові роботи до Німеччини, у боротьбі з партизанами, у заготівлі продуктів і демонтажі обладнання. У дивізії було зачитано наказ про те, щоб партизан та їхних посібників у полон не брати, а розстрілювати на місці. Дивізія рухалася за 14-м танковим корпусом й інколи залучалася для бойових дій безпосередньо на фронті.
1 липня 1941 р. полк «Вестланд» під командуванням штандартенфюрера Гільмара Векерле вирушає о 12.00 зі Львова на Кривчиці. Свою кар’єру в СС Векерле розпочав як перший комендант зловіщого концентраційного табору "Дахау". За свій „вередливий характер” був відправлений на Східний фронт. Другого серпня поблизу села Велика Вільшаниця Золочівського району на Львівщині при обстеженні трофейних артилерійських снарядів Векерле смертельно поранили червоноармійці, які намагалися вийти із оточення. Свого командира голландські есесмани того ж дня поховали у колишньому маєтку Потоцьких. Наступного дня 7 рота полку «Вестланд» під командуванням гауптштурмфюрера СС Герберта Фолмера відкриває по селу, де ховалися червоноармійці, «вогонь помсти». При цьому голландці зруйнували частину села і вбили чимало мешканців.
Есесівці з дивізії Вікінґ в окупованій Україні. Фото: Німецький федеральний архів
У березні 2006 року пошукова група української громадської організації Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» проводила ексгумацію останків військовослужбовців Червоної армії, які загинули біля села Велика Вільшаниця. У звіті про ексгумацію сказано:
В результаті дослідження санітарного захоронення с. Велика Вільшаниця було виявлено останки 9 військовослужбовців Червоної армії, розстріляних фашистами на початку липня 1941 року… Знайдений остеологічний матеріал, а також супровідні речі вказують, що це були молоді люди віком 20-30 років, одягнуті у військовий і цивільний одяг. Поруч з останками №1 і №8 виявлено солдатські медальйони. Один із них (останок №8) належав уродженцю Північної Осетії ст.сержанту Хєтієву С., 1920 р.н.
Німецький історик Дітер Поль, посилаючись на «Повідомлення про оперативну обстановку в СРСР №19», допускає, що на початку липня 1941 року, підрозділи дивізії «Вікінґ» розстріляли у Зборові 600 євреїв.
Із щоденника бойових дій дивізії «Вікінґ» дізнаємось, що 3 липня 1941 р. частини дивізії рухаються з короткими боями за відступаючими частинами Червоної Армії через Золочів, Мшанці, Дідьківці, Заложці. Четвертого липня штаб дивізії розмістився в Тернополі, а 5 липня 1941 р. до Тернополя прибула зондеркоманда айнзацгрупи C в кількості 700 осіб під командуванням оберштурмбанфюрера Вальтера Ганша.
Нас обстріляли із підвалу. Ми жбурнули каністру з бензином і дві гранати до вікна. Після вибуху все запалало. Одразу появилося дванадцять цивілів, з яких семеро були євреями. Євреї самі мусили собі копати могилу і тоді ми їх розстріляли. Комісар-єврей сам приготував петлю, на якій ми його повісили.
Особливим садизмом вирізняються нотатки есесівця Фредерікса. 5 липня 1941 року він записав:
Від’їхавши від Тернополя, ми зупинилися в селі і побачили, як зганяють євреїв. Ми взяли кількох собі і змусили їх до блиску надраїти наші машини. Тоді ми євреїв поголили. Одну половину бороди залишали, а другу повистригали ножницями. А то й випалювали бензином. Щойно тоді і почалося: ми почали їх лупити шаблями та палицями. Плтім ми здали їх командиру. Їх тоді погнали вздовж ставка, а тоді — трр-трр-трр − і вони попадали до води. Наступного ранку я бачив той ставок: він був забитий трупами і напівживими. Стояв крик і сморід. Я затулив рот хусткою, бо хотілося блювати.
Через шість днів один нідерландський підрозділ повернувся до Тернополя, а есесман Вірсма занотував:
Забув сказати, як приємно було вішати в Тернополі старшого рабина на воротах синагоги, а тоді її підпалити.
Евертьян ван Рукел вважає, що до екзекуції євреїв в Тернополі причетні були також есесівці із зондеркоманди айнзацгрупи C.
Про масове вбивство мирного населення Маріуполя, яке мало місце у жовтні 1941 року, згадує у своєму щоденнику есесман Вірсма:
Ми захопили Маріуполь, і найпрекраснішою здобиччю, про яку ми тільки могли мріяти, були 13 тисяч євреїв, що потрапили живими до наших рук, але живими вже не залишилися.
Фелікс Штайнер, генерал Ваффен-СС і командир Дивізії СС «Вікінґ», у виданих 1958 року мемуарах «Добровольці Ваффен-СС. Ідеї і Присвячення» про ці злочини не згадує. З арештованого вже після війни генерала на Нюрнберзькому процесі зняли обвинувачення у скоєнні військових злочинів.
Слід сказати, що під час Другої світової війни близько 25 тисяч нідерландців були добровольцями бойових формацій «Ваффен-СС». Після війни 60 тисяч голландців були позбавлені нідерландського паспорту за службу в гітлерівській армії. Це кількість уцілілих.