Про цю категорію громадян в Україні згадують лише тоді, коли трапиться щоcь екстраординарне. Наприклад, на початку цього року син бізнесмена з Дружківки Станіслав Толстошеєв, керуючи «Мерседесом», біля станції метро «Лівобережна» в Києві заїхав на бордюр і збив людей. Загинула літня жінка. Винуватця трагедії затримали, але відпустили під заставу розміром 140 тис. грн. Прокурорам здалося, що сума застави не відповідає доходам сім'ї, вони подали апеляцію і просили збільшити її до 5 мільйонів. Але, як згодом стало відомо, суд їм у цьому відмовив. Схоже, саме на такій підставі ЗМІ відразу ж охрестили хлопця мажором.
Толстошеєв вчиться в одному з київських вишів. Якби він не був із багатої родини, то його могли б і не зарахувати до одного з найменш улюблених у народі прошарків населення. Злочин незаможного хлопця – тільки злочин, і нічого більше. Злочин сина багатіїв – плюс до всього ненависне мажорство. Такі зараз настрої в українському суспільстві.
Але в умовах країни, яку роз'їдає повальна корупція і кумівство, такий погляд здається дуже вузьким. Передусім варто розширити вікові рамки: адже не тільки молоді люди порушують норми моралі й права, прикриваючись своїми «зв'язками». Та й наявність прямої спорідненості носія нездорової «ідеології» з товстосумом часто теж не грає вирішального значення.
Окремі пристосуванці у будь-якому віці добровільно стають членами політико-бізнесових кланів, які лише зовні функціонують у правових межах, а насправді є аналогами мафіозних угруповань. З боку все може виглядати так, ніби ці люди – сучасні «діти лейтенанта Шмідта» – не здійснюють нічого поганого. Але що криється за зовнішнім фасадом?
Юрій Стець
Своєрідним представником племені улюбленців «сильних світу цього» є нинішній керівник Міністерства інформаційної політики України, який має славу кума президента Петра Порошенка і глави фракції БПП у парламенті Юрія Луценка. Щоправда, Юрій Стець вже далеко не юний – йому нещодавно стукнуло сорок. Але це практично нічого не змінює, адже поводиться він, як нетямущий підліток.
Справді, хіба може зрілий журналіст працювати у «міністерстві правди», як нарекли згадане відомство в Україні і за кордоном? Спілкуючись із колегами, Юрій міг би зрозуміти, що такі структури, як мінімум, не поважають у середовищі медіафахівців і демократично налаштованих громадян. Адже вони доречні тільки у країнах з одіозними режимами.
У зв'язку зі створенням цієї структури українську владу свого часу намагалися напоумити НСЖУ, багато вітчизняних редакцій, міжнародні організації. А днями цю тему знову порушив посол США в Україні Джефрі Паєт. Представник країни, яка більше за всіх допомагає українцям в їхній сутичці з російським агресором, назвав створення «міністерства правди» однією з головних помилок уряду України.
Більш принципова людина на місці Стеця давно б сказала своїм покровителям: «Шановні куми, не губіть мою репутацію і країну! Адже ми не Мордор будуємо»... Але наш герой, як ні в чому не бувало, сидить у своєму високому кріслі і самою своєю присутністю фактично заохочує корумповану владу на гру в кішки-мишки зі суспільством. Як справжній мажор, хоч і дорослий!
Олександр Аваков
Двадцятисемирічного Олександра, сина глави МВС України Арсена Авакова, довгий час не сприймали як нахабного мажора. Звісно, в інтернеті ходила інформація про те, що він «обожнює тусуватися в нічних клубах», а також «зміг дозволити собі придбання нерухомості в елітному житловому комплексі столиці, де один квадратний метр, згідно з оголошенням, коштує $3 тис».
«Мій син займається тими активами, що перейшли йому після того, як я став держслужбовцем. Його бізнес розташований в Італії, Литві та Україні», – заспокоював громадськість міністр Аваков. Що ж, не спійманий – не злодій.
Усе стало на свої місця 12 лютого, коли інформаційний простір країни підірвав відеозапис за участі людини, схожої на Олександра Авакова. Зроблений він був негласно в грудні 2014 року, зараз викладений на загальний огляд невідомими особами. На відео згаданий персонаж домовлявся з людиною, схожою на тодішнього заступника голови МВС Сергія Чеботаря (котрий пізніше через інший скандал звільнився), про закупівлю відомством речового мішка для бійців АТО через відому йому фірму.
Як повідомлялося, через два місяці після цього візиту, у лютому 2015-го, МВС офіційно закупило 5 тисяч рюкзаків на загальну суму 16,5 млн грн у якоїсь фірми «Дніпровенд». Кореспонденти програми «Подробиці» по гарячих слідах намагалися розшукати цю фірму, але за адресою реєстрації її не виявилося. Не знайшли тоді тележурналісти «рюкзаків Авакова» й у бійців АТО... Тож історія ще та. Чи захоче принципово розслідувати її НАБУ – питання, звісно, цікаве. У будь-якому разі, можна зробити висновок: мажорство, крім потенційної фізичної небезпеки для громадян, наприклад, внаслідок наїзду автомобіля, загрожує втратою і скарбниці, яку вони наповнюють своїми податковими відрахуваннями.
Ілля Ківа
Дивні, майже родинні стосунки пов'язують нинішнього главу МВС України з 38-річним Іллею Ківою. Цей суворий з вигляду чоловік, який обіймає посаду голови департаменту з протидії наркозлочинності Національної поліції України, недавно здивував країну таким своїм розумінням законності й порядку, яке зазвичай характерне для «злодіїв в законі». Виступаючи в ефірі «Громадського ТБ», Ківа заявив: «Є мораль, а є закон. І не завжди закон дає можливість зберегти мораль». На уточнююче запитання ведучого, чи допускає він позасудове покарання, правоохоронець заявив: «Я, звичайно, допускаю».
У цій історії мене приємно вразила реакція громадськості. Одні називали такий вислів правовим нігілізмом, інші просто крутили пальцем біля скроні... Не варто дивуватися! Адже цей уродженець Полтавщини – типовий мажор, хоча мажорство у цьому випадку і не обумовлене прямою спорідненістю з високим покровителем. Судіть самі. Ківа пройшов в правоохоронній системі України шлях з «нуля» до полковника міліції/поліції лише за 410 днів! Випадок гідний Книги рекордів Гіннеса.
До речі, здивувавшись настільки феєричним зльотом, журналіст Євген Плінскій провів розслідування і виявив чимало цікавого. З'ясувалося, наприклад, що в грудні 2013 року Ківу судили за статтею 368 КК України, частина 3 (отримання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище). Правда, у серпні 2014 року Жовтневий суд Полтави підвів його під амністію і вирішив вважати «несудженим».
Обтрусившись, Ківа пішов служити в міліцію. При прийомі на роботу йому «дали» звання лейтенанта, але потім, як виявилося під час журналістського розслідування, в наказі чиясь рука закреслила це слово і вписала «майор». Новоявленого старшого офіцера призначили командиром батальйону «Полтавщина». Однак бійці швидко розкусили «ахфіцера» і прямо з фронту вирушили протестувати до Києва. Правда, дорогою їх перехопили, а батальйон спішно розформували і створили інший, уже без Ківи. Спритність рук, і ніякого шахрай... вибачте, мажорства.
Відзначився Ківа і в інших скандалах. Так, під час короткочасного виконання обов'язків заступника начальника Донецького обласного ГУВС на своїй сторінці у соцмережі висловлював бажання розстрілювати автобуси маршруту Київ-Донецьк з мирними громадянами, які йому не подобалися... І ось людину з такими схильностями Арсен Аваков по-батьківськи призначив главою одного з головних департаментів МВС. Келійно, без відкритого конкурсу. Просто взяв і оголосив на своїй сторінці у Facebook. Хоча вже сама наявність таких персонажів у владі роз'їдає суспільну мораль не слабше, ніж наркотики.
Олексій Гончаренко
Коли 35-річного вихідця з Одеси, народного депутата від БПП Олексія Гончаренка оголосили потенційним кандидатом на посаду міністра охорони здоров'я України, в інформаційному просторі країни почався ажіотаж. «Та що ж це таке! – обурювалися громадяни у соцмережах і ЗМІ. – Невже у президентського блоку не знайшлося гіднішої кандидатури?»
А заступник одеського губернатора Олександр Боровик, який здобув широку популярність спробою протистояти корупції під час роботи в Кабміні, днями написав у Facebook: «Мені не цікавий сам Гончаренко. Мені цікавий його портрет, його еволюція і місце, яке він зайняв в українській політиці. Це фотографія постмайданівського українського істеблішменту, який поміняв риторику і переодягнувся в патріотичний одяг. Це безпринципність його політичної позиції, де відсутня інтелектуальна засада і є тільки вірність ватажкові і бажання завжди бути в правлячій партії, змінюючи свою позицію, як вітряний флюгер...»
Чи не тому такі пристрасті, що батьком Гончаренка є екс-мер Одеси часів регіоналів Олексій Костусєв? Не тільки. Хоча Костусєв, як значиться в автобіографії Гончаренка, розлучився з його матір'ю, коли йому було три роки, їх пов'язувала не лише кровна спорідненість. Наприклад, побувши головою міської організації партії сепаратистського спрямування «Союз» (до листопада 2005 року її очолював О. Костусєв), Гончаренко влився у «Партію регіонів» – туди, куди перейшов батько. У 2006 році хлопця провели від «ПР» до міськради. Нічим особливим Олексій там не запам'ятався, окрім педалювання ідеї-фікс, що російська мова має бути робочою мовою депутатів поряд із українською.
У листопаді 2010-го, коли «регіоналівський» режим в країні змужнів, Гончаренко був переможно обраний заступником голови Одеської облради...
Але що ж пов'язує молодого політика з медициною, очолити яку в Україні йому хотіли доручити? А нічого. Марно він навчався на лікаря, займав чиєсь місце. Мабуть, йому самому від того ніяково, тому що в автобіографії Гончаренка цей факт відображений сором'язливою скоромовкою: «У 2002 році я з відзнакою закінчив медичний університет. Але на той час вже утвердився в намірі присвятити себе суспільно-політичної стежині».
Людина сама фактично зізналася, що не має наміру працювати в охороні здоров'я. А стратеги БПП штовхали його туди в ролі міністра.
Чому їхній погляд упав саме на Гончаренка, здогадатися не складно. Президент Порошенко – теж виходець з «Партії регіонів» – зарекомендував себе як прихильник кумівства у кадрових питаннях. В Україні багатьом уже давно стало зрозуміло, що при ньому справжні фахівці мають набагато менше шансів зайняти високі держпосади, ніж люди, які є для нього «своїми» за духом і старими зв'язками. Оскільки такий політичний пристосуванець, як Гончаренко, на останніх парламентських виборах був включений в список БПП, значить, лідери партії вважають його повністю «своїм». І, судячи з усього, ми ще не раз зможемо почути прізвище цього політичного мажора.
Олесь Довгий
Цього майже по-дівочому миловидного 35-річного політика можна було б вважати улюбленцем долі, якби батько його, Станіслав Довгий, свого часу не засідав у Верховній Раді і Академії наук, не керував «Укртелекомом». Очевидно, ці обставини зіграли важливу роль у тому, що хлопець навчався не тільки у вітчизняних вишах, а й за кордоном.
Побувши трішки на викладацькій та науковій роботі (в інституті, що залежав і від його батька), Олесь дуже швидко перейшов у сферу, яка, як сметана котів, приваблює нащадків багатьох заможних людей, – у велику політику.
Явлення світові Довгого-молодшого у ролі секретаря Київради багато хто спершу сприйняв як анекдот, настільки його «кіндерсюрпризний» образ не відповідав усталеним на той час уявленням про те, хто може обіймати посади такого рівня. Однак незабаром все встало на свої місця. За часів секретарства Довгого конвеєр з роздачі земельних ділянок у столиці працював надійніше, ніж ескалатори метро. Тільки 1 жовтня 2007 року на підготовленій ним сесії до порядку денного було включено майже 700 проектів рішень, дві третини з яких стосувалися розподілу і зміни статусу столичних земель (за деякими даними, загальною вартістю близько $10 млрд). На розгляд цих гір паперів знадобилося лише чотири години. Кажуть, підбиваючи підсумки тієї «спецоперації», Олесь милим голосом назвав подію «перемогою здорового глузду».
Славні українські «органи» спершу запручалися й не погодилися з такою оцінкою явного дерибану. Деякі ЗМІ повідомляли, що СБУ порушила якісь кримінальні справи і що в них нібито фігурував і Довгий. Юнак начебто навіть виїжджав за кордон... А потім все якось здулося і кудись пропало. Злі язики стверджують, що проблему вирішило вдале одруження екс-секретаря Київради з донькою одного впливового «регіонала». Але нас ці чутки не хвилюють. Набагато цікавіше те, як мажор, за яким давно плаче суд, знову опинився на політичному Олімпі.
Історія, варто зауважити, примітна. Розуміючи, мабуть, що в Києві йому нічого не світить, в 2014 році Довгий вибрав для трампліну Кіровоградську область, звідки родом його батько. Там команда киянина, за даними ЗМІ, активно займалася підкупом виборців за допомогою «гречки». Міліції довелося розпочати розслідування. Але ЦВК на чолі з Михайлом Охендовським (потрапив до цього органу в 2007 році за квотою «антикризової» коаліції, яку контролювала Партія регіонів) все це не збентежило.
На фініші передвиборчої гонки грянув ще один скандал. Боротися з таким явним проштовхуванням одіозного мажора у владу на Кіровоградщину виїжджали відомі київські журналісти Сергій Лещенко, Світлана Заліщук та Мустафа Найєм. З ними Олесь, як повідомляли ЗМІ, «порішав» взагалі завиграшки – звідкись з'явилися тітушки, які закидали машину журналістів камінням. І компетентні «органи» чомусь виявилися безсилими...
Ось так непомітно для широкої публіки спрацювала система, налаштована під стару «еліту», юних і не дуже мажорів і «потрібних» для корумпованої влади людей. В результаті сидить тепер Олесь у парламенті. Входить в групу покійного олігарха Ігоря Єремєєва «Воля народу». Ніякої волі народу ця група, звісно, не виконує, а ось примхи господарів БПП – безумовно. Наприклад, як повідомляли ЗМІ, Довгий займається збором депутатських голосів за зміни до Конституції, в якій може бути закріплений особливий статус для Донбасу, чого так завзято домагається Кремль...
Замість післямови
Поданий список мажорів від політики, звісно, не можна вважати вичерпним. Адже є ще казково щасливі синки Порошенка і екс-генпрокурора Віталія Яреми, ставленики одіозного законника Шокіна... Ім'я їм легіон у наскрізь пронизаній корупцією та кумівством країні. Вся ця хитра і догідлива братія теж робить свій внесок, причому чималий, у спротив реформам. І так буде доти, доки поряд з юними телепнями на дорогих машинах українське суспільство не поставить під обструкцію людей у всіх гілках влади, які отримали відповідальну посаду за наявності темних плям в біографії або самі протегували мажорам.