Галина Пагутяк, 54 роки. Письменниця, авторка багатьох книг прози. Лауреат Шевченківської премії з літератури. Любить одноденні поїздки містечками та селами Галичини, а гламурний туризм чи вилежування на морських курортах, як і пікніки, їй ніколи не подобались, а за кордоном буває там, куди ніхто не наважується їздити.
«Книжки мене виховали, без них я б не реалізувала себе як особистість. В нашій родині читали всі. Моя дочка навчилась читати в чотири роки і досі для неї найкращим подарунком є книжки. Ми обидві купуємо книги і вважаємо, що економити на цьому не можна».
ОПОВІДАННЯ СТЕПАНА ВАСИЛЬЧЕНКА
Чудова українська мова – співуча, багата, вишукана, вона ніколи не втрачає природності. У його прозі більше поезії, ніж в усій сучасній українській поезії. І все це у поєднанні з любов’ю до всього світу. На жаль, сучасні письменники ставляться до простої людини як до бидла, не помічаючи її безсмертної душі. І цей чоловік, що підняв українську мову на вершину, розділив долю тих, про кого писав з такою ніжністю: фактично помер від голоду в Києві 1932 року.
ПОЕЗІЯ ВАСИЛЯ МИСИКА
Незаслужено забутий істориками літератури, непрочитаний нашими сучасниками селянський неокласик з Харкова. Український Гесіод, що поєднав високий стиль античності з нашим словом. Блискучий перекладач, що наблизив до нас суфійську містику, шкода, що не всі це помітили.
Глухе падiння яблук, мовби крок
Годин нiчних, коли з нiмого глибу,
Як сiм'я всесвiту, струмки зiрок
Спадають у земну родючу скибу.
«ДІМ НА ГОРІ» ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
Хто б сперечався, що це один з найкращих романів ХХ століття. Буденне життя перетворюється на наших очах на магію, слова передають те, що, здавалося б, не можна передати словами. І що особливо вражає: якби цей роман було написано зараз, то він і тепер був би новаторським.
«ЗАПИСКИ БІЛЯ УЗГОЛІВ’Я» СЕЙ СЬОНАГОН
ХІ століття, а усмішку цієї придворної дами ніщо не може стерти. Вона знала, що треба створити образ світу, доки він не зник. Упродовж наступних століть література робила зовсім інше: копіювала, спотворювала, відкидала все найцінніше, а залишала проминальне. Рукави в неї ніколи не були зволожені росою.
«ДОКТОР ФАУСТУС» ТОМАСА МАННА
Це - скеля, яку я вперше побачила в юності, і не перестаю захоплюватись нею досі. Роман Томаса Манна стирає час між Середньовіччям і ХХ сторіччям, поки читач метушиться, намагаючись знайти бодай якийсь сховок у світі, охопленому полум’ям кризи. Дуже гарна книга для того, щоб збити пиху у самовдоволених письменників. Я б прописала це як ліки кожному, хто береться за перо, не маючи ні знань, ні досвіду, ні вміння співпереживати.