Ірина Ключковська, 58 років. Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою «Львівської політехніки». «З чудовим, талановитим колективом МІОК намагаємося єднати своєю скромною працею українців у світах з Україною. Чи нам це вдається? Час покаже. Моє кредо «Не завдяки, а всупереч». Так йду життям. Але маю потужну зброю – КНИГУ. Вірю у її силу», - каже вона.
Окрім книжок, Ірина Ключковська захоплюється читанням газети «День»:
«Шпальти цього унікального часопису творять важливу для мене книгу, яка заповнює крок за кроком прогалини у знаннях, яких так усім нам не вистачає. Газета «День» - це дискусія, полеміка, роздум, критика. Газета «День» - це сучасність, минуле і майбутнє. Це майданчик для зустрічі і спілкування з фантастичними людьми і простір, на якому може звучати голос усіх нас в Україні і ще 20 мільйонів українців поза нею».
ТАРАС ШЕВЧЕНКО «КОБЗАР»
Книга, яку читаю впродовж мого життя. Невеличкий томик з пожовклими від часу сторінками, виданий Науковим Товариством ім. Тараса Шевченка за редакцією Івана Франка, який залишився у нас з розкішної бібліотеки мого діда Федора Кузика. Восени 39-го мій дід акуратно запакував розкішні фоліанти у пачки і закопав їх у Луцьку, сподіваючись, що незабаром читатимуть їх діти і внуки. Не судилося. Залишився лише цей «Кобзар», який пройшов через роки заслання моєї родини у Казахстані, а сьогодні я передала його до Музею Шевченка у Львові. «Не подавай у список, - радили друзі, - Про «Кобзар» будуть писати всі». А я ставлю, бо слово Шевченка дає мені силу, гартує, не дає схибити, вчить.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА «БОЯРИНЯ»
Вперше прочитала її в Одесі у 1969 році у квартирі Ніни Стокатої-Караванської. Ця книга про проблему власної національної зради зробила справжню революцію у моїй дитячій голові. Прийшло розуміння, що загибель нації — Руїна — починається із загибелі національної духовності, за якою йде слідом загибель фізична. Відтоді прокинувся глибокий інтерес до творчості Лесі. Перечитую все - поезії, переклади творів світової класики, драматичні твори, листи. Справжній скарб. Часто звертаюся до книги « Драматичні твори» Лесі Українки з блискучою передмовою Ліни Костенко «Поет, що ішов сходами гігантів».
СОФІЯ З ФРЕДРІВ ШЕПТИЦЬКА «МОЛОДІСТЬ І ПОКЛИКАННЯ О. РОМАНА ШЕПТИЦЬКОГО»
Книга Софії Шептицької, матері Митрополита Андрея, людини енциклопедичних знань і високих моральних чеснот, малярки, високодуховної особи, про родинні стосунки, непрості рішення, важкі хвилини внутрішньої боротьби і сумнівів і, врешті, перемогу над собою заради духовного вибору її великого Сина — місіонерської діяльності в Українській греко-католицькій церкві. Що, зрештою, дало можливість цій непересічній особистості ствердити:«Сини батькам лише позичені Богом...». Перечитувала безліч разів.
МАРСЕЛЬ ПРУСТ «У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО ЧАСУ»
Роман - стихія спогадів, клепсидра. Життя за Прустом як «холодний часомір», що крапля за краплею краде наші години, хвилини, роки. Але, перевернувши цей годинник, ми можемо повернутися туди у наших спогадах. Тоді розумієш, що все прожите тобою, думки, вчинки, почуття, кожна річ на твоїй дорозі має значення і повернеться до тебе з минулого, як поцілунок Прустової матері з його дитинства, спровокований тістечками «мадленками».
ГАЗЕТА «ДЕНЬ» «БРОНЕБІЙНА ПУБЛІЦИСТИКА»
Це фактично квінтесенція української публіцистичної думки. Автори Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Микола Хвильовий, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Улас Самчук, Левко Юркевич, Петро Григоренко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, В’ячеслав Липинський, Василь Стус та Іван Багряний, долаючи час і простір, прийшли до нас сьогоднішніх. А нам треба уважно читати і відповісти собі на питання, чому впродовж двох десятиліть нашої незалежності так і не спромоглися засвоїти такі важливі для нас ідеї та смисли, висловлені ще у минулому столітті. Робити висновки і рухатися далі. Читаю з олівцем.