Ольга Герасим’юк, 54 роки. Заслужений журналіст України, колишній генпродюсер каналу 1+1 (перша серед жінок телевізійних топ-менеджерів, телеведуча-автор програм: «Проти ночі», «Версії Ольги Герасим’юк», «Хочу і буду», «Без табу»). Публіцист, лауреат міжнародних та вітчизняних професійних премій, Орден Честі Грузії, лауреат премії Жінка 3-го тисячоліття, магістр зовнішньої політики.
Хоббі: писати, подорожувати, читати, фотографувати. Найбільше люблю фотографувати старих людей. Ще люблю великих псів і великих людей.
Все, що в мені й у моєму житті є, ― зроблено, збудовано книжками. Прочитано все підряд, що пропонувало кожне покоління, в якому жила, й у якому поставала своя література. Читати почала з 5 років (записалася в бібліотеку). Був прочитаний весь Гі де Мопассан, Еміль Золя, Стефан Цвейг, Вальтер Скотт, Михайло Шолохов, Шевченко, Маяковський, Степан Руданський, Віліс Лаціс, тонни журналів «Огоньок», «Новий мір», «Наука и жизнь», «Хімия и жизнь», «Вітчизна».
Все, що передплачував у радянські часи батько й забивав ним увесь вільний простір у хаті. Мішанка з «Одного дня Івана Денісовіча», «Рокових яіц» Михайла Булгакова, Михайла Зерова, Франка, Котляревського, Гребінки, «Марусі Чурай» Ліни Костенко, Робера Мерлі, братів Стругацьких, Германа Гессе, Теодора Драйзера, Івліна Во, Нормана Мейлера, Дж. Девіда Селінджера, Джона Фаулза, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Миколи Гоголя, Марка Вовчка, Едгара Доктороу, Олександра Вампілова, Френсіса Скотта Фітцджеральда, Альбера Камю, Володимира Набокова, Андрія Платонова, Івана Буніна та «Сонячної машини» Володимира Винниченка... Додам мішанку з Поля Верлена, Андрія Вознесенського, Аслана Абашидзе, Гійома Аполлінера, Євгена Євтушенка, Белли Ахмадулліної, Марина Цветаєвої, Анни Ахматової, Лесі Українки, Бориса Чичибабіна, Петра Вегіна, Алєксея Єрьоменка, Алєксея Парщікова, Василя Герасим’юка, Ігоря Римарука, Петра Мідянки, Віктора Неборака, Володимира Маяковського, Йосифа Бродського...
Це - лише деякі «кілочки»-розмітки мого життя, яке все створене зі сторінок. Сказати, що з них - вулиця, а що провулок важко та й неможливо. Кожен відтінок важливий і основоположний.
Тому п’ятірку не буду штучно визначати. Просто візьму навмання з полиці:
КОБО АБЕ «ЖІНКА В ПІСКАХ» Коли дивишся в очі самотності, тонеш на її дні й бачиш. Життя інше...
ІВАН БУНІН «ЛЕГКЕ ДИХАННЯ» Шедевр новелістики.
ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ «ОБЛАКО В ШТАНАХ» Любовний розрив, буйна сила пристрасті, так не скажеш у прозі.
ВІРДЖІНІЯ ВУЛФ «СВОЯ КІМНАТА» Про жінку й світ, жінку й літературу. Як змінюють свідомість злидні? Чи змінює людину достаток? Яка можлива свобода жінки? Чому одна стать процвітає, а інша - залежна й невпевнена?
ХУЛІО КОРТАСАР «ГРА В КЛАСИ» Експериментальний постмодерністський роман, який можна читати за спеціальною схемою, позначеною письменником... А можна - як сам хочеш. Але там все одно про складні стосунки зі світом. Лише глава 55 не потрапляє в жодну схему...