Тетяна Чорновол, 34 роки. Журналіст, громадський діяч, політик.
МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ «МЦИРІ». Коли мені було чотири роки мама вирішила, що пора познайомити доню з класикою. Батьки мої, програмісти, жили в квартирі, що знімали, отож бібліотека була небагата. Тому мама читала мені що було, а було в нас повне зібрання томів Пушкіна, Гоголь і Лермонтов. Пушкін мене не вразив, я його сприйняла нейтрально. Гоголь мене налякав. А ось Лермонтов, як виявилося, проріс в моїй душі. Вже в старших класах відкрила я «Мцирі». Прочитала перші кілька сторінок і зупинилася вражена. Виявилося, що деякі найдавніші фантастичні дитячі спогади, глибинні відчуття, уривки снів, це переінакшені дитячою уявою сцени з поеми. Коли я зрозуміла, чим є для мене «Мцирі» я кинула читати. Я боюся читати цей твір, бо це вже не поема, він став частиною мого життя. Лермонтов зі своїм вільнолюбством був перший, хто сформував мою внутрішню систему цінностей. Я була свято переконана ще в ранньому дитинстві, що за Свободу можна заплатити найвищу ціну. В кінці 90-тих, 10-річною дівчинкою, я була вже серед тих, хто проголошував Незалежність України і гнівно казала всім, хто ставив під сумніви цінність мати свою державу, що за Україну я готова померти. Я повторювала шлях Мцирі, якого раптом закликав голос Батьківщини? Отож сила художнього слова буває неймовірна. Хоча, можливо це би проросло в будь-якому випадку, адже внутрішній світ сприймає лише те, що сприймає. Можливо, без Лермонтова шлях був би довший.
УЛАС САМЧУК «ЧОГО НЕ ГОЇТЬ ВОГОНЬ» та ВАСИЛЬ ШКЛЯР «ЗАЛИШЕНЕЦЬ. ЧОРНИЙ ВОРОН». Нинішні часи вимагають боротьби і внутрішнього рішення йти до кінця, навіть, коли залишишся сам. Після того, як прочитаєш ці книги легше прийняти остаточне рішення. Хотілося би щоб, ось ці слова Шкляра, які він вклав у вуста свого героя Чорного Ворона, проросли у свідомості наших політичних та суспільних діячів: «На моєму прапорі не має напису «Воля України або закордон».
І нарешті, МАРИНА ТА СЕРГІЙ ДЯЧЕНКИ. В світі української політики мало гідності, зате багато цинізму, продажності і дурних амбіцій. А найважче, коли розумієш, що весь той бруд, наслідок того, що українське суспільство хворе на ті самі моральні проблеми, що і політикум. І, коли опускаються руки, коли ти відчуваєш, що сама стаєш гіршою, варто піти у світ казки подружжя Дяченків. Їх книги, як ковток джерельної води, після них стаєш кращою. Це найліпші книги для молоді. Наприклад, прекрасна фентезійна повість: «ГОСПОДАР КОЛОДЯЗІВ». «Юстин міг стати князем…Він міг би прожити щасливе життя разом з коханою жінкою. Виховати дітей». Але для цього він мусив дозволити Господарю колодязів проникнути йому в душу і поставити двійко червоних прапорців, які б обмежили його власну волю. Він вибрав свободу вибору. Але саме життя не дало йому вибирати, його шлях вів лише в розбійники. «Розбійники люди без єдиного прапорця в душі. Навіть той прапорець, що росте сам по собі в душі кожної людини і не дозволяє вбивати собі подібних, - навіть цей прапорець у них втоптаний в бруд». І в останню секунду життя на ешафоті Юстин в тисячний раз спитав себе: «Чи був я правий?». І в тисячний раз не отримав відповіді.