Звенислава Калинець-Мамчур, 50 років. Біолог, кандидат біологічних наук, проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка, громадський діяч. Наукові зацікавлення - екологічні проблеми міст, охорона рослинного світу. А серед інших – читання, краєзнавчі подорожі, писанки, декорування.
За словами Звенислави Калинець-Мамчур, у її родині найголовнішим для всіх хобі було читання: «Покоління бабусь і дідусів читали польською та українською, переважно, історичні книжки чи детективи, а в батьків була величезна й різноманітна бібліотека. Тому виокремити конкретні книги, очевидно, дуже важко. Скажу лишень, що за період навчання в школі перечитала багато з української і зарубіжної класики, і всі ці твори тією чи іншою мірою мали певний вплив на мене. Однак, у молодому віці особливо спраглою була до творів українських письменників про інтелігенцію, серед яких: «Лель і Полель», «Перехресні стежки», «Не спитавши броду» Івана Франка; «Люборацькі» Анатолія Свидницького; «Хмари» Івана Нечуя-Левицького; «Повнолітні діти» Ірини Вільде. І вже значно пізніше мала змогу прочитати твори Мирослави Ласовської «Дзвінка молодість» й Оксани Керч «Наречений» та «Альбатроси».
Улюблені автори: Улас Самчук, Богдан Ігор Антонич, Валерій Шевчук, Василь Стус, Ігор Калинець, Марія Матіос, Астрід Ліндгрен, Джанні Родарі, Ернст Теодор Амадей Гофман, Антуан де Сент-Екзюпері, Еріх Марія Ремарк, Кнут Гамсун, Габріель Маркес, Мілан Кундера, Геннінґ Манкелль («Італійські черевики»), Юстейн Ґордер.
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА. ТВОРИ «Valse melancolique», «Людина» були улюбленими ще з юності, а згодом я з цікавістю прочитала заборонений у радянський час роман «Апостол черні». Фактично в шкільній програмі не було творів про життя української інтелігенції, а тим паче про роль жінки в суспільстві, її потреби творчого життя й активної участі в громаді.
Пригадую, який вплив на мене мала «Царівна»: не маючи змоги спілкуватись із мамою, книга часто була моїм порадником. Безперечно, погляди О. Кобилянської на початку ХХ століття читачі сприймали радикальніше, ніж ми зараз, але прагнення жінок формувати життєву позицію «нової жінки» залишаються актуальними й сьогодні.
ІРИНА КАЛИНЕЦЬ. ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У 8-МИ ТОМАХ Зокрема, том 8. Книга 1. «Попід Золоті Ворота» - біографічні матеріали та документи з історії українського дисидентського руху ХХ століття. У дитинстві чомусь обшуки, арешти сприймалися інакше, простіше і - наче закономірно. Лише зараз усвідомлюю велику відвагу тих молодих людей, які, знаючи про можливі обшуки, арешти, стеження, сміливо писали заяви проти руйнації українського світу. Мабуть, сучасному молодому поколінню буде нелегко зрозуміти, як за «наклепницький зміст ЛІТЕРАТУРИ» можна було молодій жінці присудити «суворий режим утримання, оскільки вчинила особливо небезпечний державний злочин».
РЕЙ БРЕДБЕРІ «451° ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ» Роман про суспільство, в якому заборонено читати книги, і в якому тотальне стеження за людьми є нормою. Відлюдники, які читали книги, мені нагадували дисидентів-шістдесятників, які виготовляли та переховували самвидав. А сьогодні маємо іншу проблему – молодь мало або майже не читає. І тут спадає на гадку цитата Р. Бредбері: «Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад - не читати їх». Або знамениті «Марсіанські хроніки», оповідання-притча «Були вони смугляві та золотоволосі», де Марс захопив землян, зробивши їхні творіння і їх самих частиною себе. А «Кульбабове вино» - щемкі спогади мого дитинства про невеличке містечко, де провела чимало щасливих днів, переплелися з емоціями під час читання цієї книги. Моя бабуся знала таємниці смачних страв, а дідусь із властивим йому спокоєм робив вино з червоних порічок. Відтоді я особливо полюбила золоті кошички кульбаби серед зеленої трави, і мені дотепер шкода виривати їх як бур’ян.
ФРАНЦ КАФКА «ЗАМОК» Читаючи цей твір, відчуваєш свою незахищеність у країні абсурду, химерність і загрозу, яку постійно очікуєш від мешканців замку, від системи, яка нам до болю нагадує сьогодення. Бюрократичний формалізм якщо й викликає іронічну посмішку, то доноси і стеження – моторошне відчуття «дежавю». Що ж нам, як і героєві роману «К.», сьогодні заважає вийти з цієї «гри» чи вступити в боротьбу?
ФРЕНСІС ФУКУЯМА «НАШЕ ПОСТЛЮДСЬКЕ МАЙБУТНЄ» Куди нас може привести новітній шквал нано-, біо-, гено-, нейроінформаційних та інших наукових відкриттів? Адже одвічне прагнення людини пізнавати себе і світ нині базується не стільки на соціальних і культурних характеристиках, а й на пізнанні генетики людини та її психіки. Автор закликає нас задуматися над питаннями: що дадуть суспільству нові знання в галузі біотехнології? Наскільки можна змінити природу людини? Чи можна різноманітними маніпулюваннями (генетичними, психологічними, за допомогою вживання фармацевтичних препаратів) створити постлюдину? Шкода щоправда, що цього твору великого сучасного мислителя я не знайшла українською мовою.