Новий прокатний тиждень – просто свято якесь. Маємо кіно на будь-який смак: від багатомільйонної голлівудської франшизи до камерного польського фільму про Голокост. Розповідаємо докладніше.
«Хто ти, Філіпе»
На жаль, не так часто польське кіно потрапляє в широкий український прокат. На щастя фільм Міхала Квечинського «Хто ти, Філіпе» (на головному фото) став приємним винятком.
Українська прем’єра фільму відбулась на фестивалі глядацького кіно «Миколайчук OPEN», де він переміг за підсумками голосування глядачів. На батьківщині він став лідером кінопрокату та зібрав понад мільйон доларів.
Головний герой, Філіп, дивом виживає у варшавському гетто у 1941-му. Згодом ми зустрічаємо його у Франкфурті 1943-го, де він видає себе за француза та працює офіціантом у розкішному готелі. Філіп живе за фальшивими документами та у дуже незвичний спосіб мститься німцям. Його війна геть маленька, але головне для нього – вижити. І тут його таланти просто неймовірні. Філіп повною мірою використовує свою привабливість і для виживання, і для помсти.
Ерік Кульман, виконавець головної ролі, вирішує надзвичайно складну задачу. Він має дати відповідь на запитання, винесене у назву: ким є Філіп? Він герой чи пристосуванець? Нарцис чи месник? Жиголо чи жертва? Акторові вдається дати раду з усім тим багатогранним героєм. Не важливо, що досить швидко ми розуміємо, чим закінчиться ця історія. Спостерігати цікаво не лише за пригодами, а й за емоціями героя, які він ховає дуже глибоко.
У фільмі герої розмовляють польською, німецькою, французькою, англійською та їдишем, що додає його насиченій та досконалій картинці додаткової багатобарвності.
Фільм, що розповідає про людину та її війну, і зовнішню і внутрішню, є не просто добре зробленим, а ще й дуже актуальним. Це якісна антивоєнна драма, де історичні події слугують тлом для камерної людської історії.
«Індіана Джонс та реліквія долі»
На екрани вийшла п’ята (і, подейкують, остання) частина франшизи про археолога та шукача пригод Індіану Джонса. Світова прем’єра фільму відбулась у Каннах поза конкурсом. Фільм розкритикували, але ажіотаж був надзвичайний.
Дія відбувається у 1970-ті. Професор Індіана Джонс (80-річний Гаррісон Форд) тепер лише читає лекції студентам, полишивши життя шукача артефактів.
Але флешбек повертає і глядачів, і героя назад у минуле, демонструючи дивовижні ефекти з омолодження Форда. Проте й у теперішньому професору не дадуть нудьгувати: з’являється його похресниця (Фібі Воллер-Брідж, відома насамперед за серіалом «Погань») і пригоди знову закрутять Форда. Цього разу маємо і харизматичного протагоніста у виконанні Мадса Міккельсена («Ще по одній»), і безліч більше чи менше безглуздих трюків, і магічний артефакт.
І так, Форд, який, здається, пізнав таємницю вічної молодості, вражає.
Немає у фільмі лише Стівена Спілберга, це перший фільм франшизи, який обходиться без нього. Режисером є Джеймс Менгольд («Логан», «Ford проти Ferrari»).
Навіть коли Вес Андерсон знімає невдале кіно, його все одно цікаво дивитись. Адже це завжди стильно, дуже гарно, кольорово та зірково. У «Астероїд-Сіті», прем’єра якого відбулась у травні в каннському конкурсі, зібрав стільки зірок, скільки можна запхати в один фільм. Тут зіграли Том Генкс, Скарлетт Йоханссон, Едріан Броуді, Віллем Дефо, Марго Роббі, Едвард Нортон, Браян Кренстон, Джейсон Шварцман, Тільда Свінтон, Ліев Шрайбер, Майя Гоук та інші.
Події фільму розгортаються у вигаданому американському містечку посеред пустелі 1955 року. Місто названо Астероїд-сіті не просто так: колись тут упав астероїд. З того часу містечко приваблює усіх, хто цікавиться астрономією. Тут навіть проходить щорічний фестиваль. Саме він одного разу стає епіцентром дивних подій.
Фільм є пародією на американські телешоу 50-х та витриманий в їх же театрально умовній манері. Є навіть ведучий (Браян Кренстон, «Пуститись берега»).
Андерсон бавиться геть усім: героями, кольором, абсурдними подіями. Він ніби складає дивовижної краси пазл, запрошуючи глядачів побавитись разом із ним.
Можна пручатись і намагатись відшукати у тому всьому складні меседжі чи сенси, а можна просто дозволити захопити себе грою та емоціями.
Особливо суворі кіномани звинуватять режисера у тому, що він не намагається вигадати щось нове. Шанувальники його творчості насолоджуватимуться добре знайомим та улюбленим стилем. Словом, кожен знайде щось своє, адже у своїй добре підігнаній конструкції Андерсон все одно залишає чимало місця для фантазій чи інтерпретацій. Головне тут – просто піти у кіно.