Сьогодні існують два суспільні устрої. Різняться вони рівнем суспільного розвитку людей.
Тоталітаризм є суспільним устроєм, при якому населення країни не знає, як ефективно управляти країною, не вміє цього робити і не робить. Саме цей суспільний устрій ми сьогодні і маємо в Україні.
Отже, якщо населення само нездатне приймати рішення щодо управління спільними справами, то йому залишається два шляхи – або вчитися бути громадянами і здійснювати свій громадянський обов’язок з наведення і підтримання належного порядку, або шукати когось, хто це зробить за нього.
Процес такого пошуку прийнято називати виборчими перегонами. Оскільки знання того, що потрібно робити, відсутні, то мова про деталі не йде – вся увага зосереджується на бажаному результаті. Враховуючи, що та ж сама відсутність знань не дасть можливості контролювати ні процес виконання обіцяного, ні його реальність, виборчі перегони перетворюються у змагання шахраїв, котрі в найкращих традиціях Остапа Бендера змалюють нью-васюківцям їхнє майбутнє щастя. Кандидатам з реальними програмами жодного сенсу долучатися до цих виборчих змагань немає – вони, порівняно з шахраями, говорять незрозуміле і обіцяють непривабливе.
У процесі виборів відбувається укладення угоди між населенням та шахраями про обмін обіцянок з боку шахраїв на всі ресурси країни та право встановлювати правовідносини – з боку населення. Для шахраїв це дуже вигідна оборудка, у неї вони без вагань вкладають багатомільйонні кошти – повернеться сторицею. Найбільш вдалі з них давно вже стали одними з найбагатших людей Європи.
Вибори минули, і шахраї починають здійснювати свої владні повноваження. Одні з них задовольняються тим, що упродовж всього терміну обрання нещадно грабують країну та її народ, при цьому добре розуміючи, що на наступних виборах населення замість них обере інших шахраїв.
Але є й такі, котрі прагнуть закріпитися у владі навічно. Вони намагаються сформувати з населенням міцну систему взаємовідносин, яка по суті є такою домовленістю: ми робимо будь-що, а ви отримуєте гарантований мінімум. Саме такими були взаємовідносини влада–населення, вибудувані Сталіним. Це дуже дорога ціна для населення, адже вседозволеність чиновників означає розстріли та концтабори для населення, голодомори і переселення. Для тієї частини, котра мала гарантований мінімум, було абсолютно байдуже, що інша частина вмирала на каторжних роботах в гулагах, забезпечуючи їм можливість славити мудрість та батьківську турботу партії і її Вождя.
Сьогоднішня влада в Україні йде тим самим шляхом. Передусім вона прагне забезпечити собі абсолютну вседозволеність. Звідси й зухвалі та абсурдні наїзди СБУ на іноземних посланців доброї волі, журналістів, священиків, блогерів, громадські організації, істориків. Логіка цього єдина – запровадження абсолютної необмеженої вседозволеності. Відбувається нав’язування примітивного рівня взаємовідношень – влада звинувачує, населення виправдовується, кориться і усвідомлює своє нице місце.
Яка була логіка в тому, що люди у застінках НКВС зізнавалися у найабсурдніших злочинах? Абсолютно та сама, що і в діях СБУ під керівництвом Хорошковського зі звинуваченням історика Забілого – ствердження власної вседозволеності.
Особливо цинічними є посилання тоталітарних режимів на так звані закони. З одного боку, населення справді надало владі необмежені повноваження, зокрема встановлювати правовідносини в країні. Надало й заздалегідь погодилося з тією писаниною, котру влада має зухвалість називати законами, погодилося, не читаючи й не аналізуючи.
Але ж домовленість відбувалася на зовсім іншому рівні, загальному – ми вам всі права, а ви нам гідне життя. А натомість що? Ми вам всі права, а ви нам знущання?
Чому малі діти та визнані недієздатними люди не мають права здійснювати відповідальні правочини? Тому, що вони не здатні повною мірою усвідомити наслідки своїх дій. Це загальносвітова практика – визнавати несвідомо вчинені угоди нечинними. Тепер виникає запитання: а українці усвідомлювали наслідки, до яких призведе безконтрольна передача повноважень політичним шахраям? Вони давали згоду перетворювати Україну в одну з найбільш корумпованих країн світу? Вони давали згоду купці нахаб грабувати себе та Україну?
Влада спрямовано відходить від головної домовленості – забезпечити людям гідне життя. Натомість намагається видати за легітимну свою законотворчу писанину. І так воно гарненько виходить у них, вчора вони були зобов’язані слугувати народу, а сьогодні, згідно з швиденько написаними та проголосованими папірцями, вже народ їм зобов’язаний всім!
Жодного сенсу немає закликати до розуму, совісті чи здорового глузду, є закон і його потрібно виконувати! Яскравим прикладом є звинувачення історика Забілого з боку СБУ Хорошковського.
Не змогла Німеччина надовго завоювати Україну, не втрималося тут і Російське правління, немає в Україні чужинської окупації. Але чим кращі ті, хто хитрістю добився панування над українцями і Україною. Чим вони суттєво відрізняються від чужоземних окупантів?
Шахраї, вони і є шахраї. Спочатку, немов для кращої турботи про народ приватизували право встановлювати закони, тепер його використовують проти тих, хто це право надав. Спочатку, немов для кращого управління, приватизували суспільне майно українців. Тепер залишилося зовсім небагато – змусити українців задарма працювати на себе і вважали представників влади своїми благодійниками, як радянські люди - Сталіна. Але спочатку повинен бути 37-й рік, знищення всіх, у кого залишилася хоч краплинка свідомості. Якщо все буде розвиватися так, як вони задумали, то українці ще й на сільських сходах будуть голосувати за смерть зраднику народу Забілому та іншим, хто намагався відкрити людям очі.
Кажуть, не варто укладати угоди з нечистим, бо це привабливо тільки на перший погляд. Дуже то невигідна угода – продаж своєї душі. Так само не варто укладати угоди про делегування комусь своїх владних повноважень. Віддаєш владні повноваження, а натомість втрачаєш країну для себе і своїх дітей.
Демократія. Це дуже складно і обтяжливо. Так само складно, як розпоряджатися своїм гаманцем чи загалом своїми особистими справами. Для цього потрібні відповідні знання і вміння. Більше того, навести порядок в країні можливо лише за умови колективних зусиль. А це вже потребує відповідного рівня розвитку всієї нації.
Що ж, мабуть, у тому є своя логіка і справедливість – якщо нація здатна забезпечити свій розвиток, значить, живе заможно, інші народи до неї приїздять заробити грошей, всі її шанують і поважають. Нездатна – значить займається самознищенням, звільняє місце на землі для більш успішних.
Все закономірно і справедливо. Але одне дуже неприємно – те, що твоя нація перебуває в числі останніх, має нікчемне життя сьогодні та жахливу перспективу на майбутнє. І ще жахливіше, що мови про розвиток в Україні практично не ведуть.
А з іншого боку – які ж безмежні можливості у нас попереду! Справа за одним – почати розвивати суспільну складову нашого життя.