Помер Патріарх Філарет. Вперше моя особиста зустріч з ним відбулася, коли мені було ще 19. Тет-а-тет. Я приїхав до нього в Київ, привіз подарунок від Львівсько-Сокальської єпархії на день його тезоіменитства.
Після того наші шляхи перетиналися ще не раз: він – як Патріарх, я – як іподиякон львівського митрополита Андрія Горака, студент богословської духовної академії, працівник Львівської міської ради... Але та перша зустріч у 2009-му була особлива, тоді я, де мені видалося, що торкнувся чогось неземного і вічного.
Так багато хто і думав про Патріарха – що він вічний. Минали покоління, падали політичні режими, змінювались кордони держав, а Патріарх Філарет залишався на своєму місці – визначеному йому Божим Промислом.
Давати об’єктивну історичну оцінку великим постатям можна лише з відстані часу, і не в цьому мета мого допису.
Сьогодні йдеться про дещо інше.
Так є, що найважливіші речі у нашому житті для нас непомітні. Ми дихаємо повітрям, живемо під сонцем і сприймаємо все як належне. Але коли ці «прості» і водночас невід’ємні для нашого життя речі зникають, ми усвідомлюємо їхню справжню ціну.
Коли помер світлої пам’яті митрополит Андрій Горак, Патріарх Філарет приїхав до Львова. Чин архієрейського похорону тривалий – близько п’яти годин. Патріарх Філарет, якому тоді був уже 81 рік, відслужив його від початку до кінця – сам.
Така стійкість була правилом Його життя. Він був вимогливий до інших, але й сам віддавався справі до кінця.
Коли в спеку інших виносили з храму, Патріарх у повному облаченні стояв за престолом. Коли він говорив – його розумів кожен. А він говорив просто і відверто. Комусь його слова видавались занадто простими, але в цій простоті була євангельська геніальність.
Ми могли не погоджуватись з Патріархом, але його позиція завжди була зрозуміла і кришталево ясна.
Ім’я Патріарха Філарета назавжди увійде в «чин екзорцизму» проти духів імперського православ’я. Москва, мабуть, ненавиділа більше за нього лише Бандеру.
Погляд Патріарха був глибокий: коли він дивився на людину, то бачив її сутність. Він не був прозорливим старцем, він завжди залишався там, де визначило йому бути Боже Провидіння. Так, він робив, як вважав правильним, як, на його думку, буде краще для Церкви. Зрештою, його досвід, таланти, працелюбність і авторитет дозволяли йому це. Ті, хто не звик до порядку та відповідальності, вважали його авторитарним, але плоди його служіння свідчать самі за себе.
Якщо забрати з нашої новітньої історії постать Патріарха Філарета – чи мали б ми сьогодні ще свою державу? На це питання у мене немає відповіді.
Однак у мене є відповідь на інше запитання: чи була б в Україні без Патріарха Філарета єдина Помісна Православна Церква? Не було б.
Вічная памʼять!