27 грудня гості Клубу шанувальників Галичини стали учасниками розмови про традиції новорічно-різдвяних святкувань у довоєнному Львові. Розповідав Ярослав Бишкевич, львовознавець і старший науковий співробітник Львівського історичного музею. Навздогін святковому сезону запрошуємо ознайомитись із основними фактами, що прозвучали впродовж лекції.
Ярослав Бишкевич
У довоєнний час Львів був містом багатьох культур, тож розповідь зачепила новорічно-різдвяні звичаї різних релігійних громад.
Новий рік у християнській Європі спершу відзначали 1 вересня. У 1054 році, після розколу християнської церкви на католицьку і православну, католики зберегли традицію святкування 1 вересня, натомість православні віряни змінили дату на 1 березня.
1 січня як день початку Нового року з’являється у письмових згадках лише від ХVI століття, одночасно з поширенням у Європі протестантських церков. Після вкорінення євангелізму в Німеччині, Скандинавії, Нідерландах, Швейцарії Новий рік на цих територіях уже традиційно відзначався 1 січня, а ялинка стала незмінним атрибутом зимового свята. Після затяжних війн із реформаторами серед католицьких країн також поширився звичай святкування Нового року 1 січня. У 1582 році Папа Григорій XIII видає ординат, яким затверджує нову дату, що прижилася не лише у середовищі католиків, а й серед православних.
Для нашого міста, заснованого у XIIIст., тогочасною головною релігією було православ’я, тож Новий рік святкували 1 березня. Після приєднання до Польщі офіційна дата змінилась на 1 вересня аж до часу вступу в дію ординату 1582 року. У Львові та Галичині Новий рік 1 січня святкували лише католики, адже в 1700 році галицькі українці, прийнявши унію, стали греко-католиками і використовували календар, згідно якого Різдво святкується 7 січня, а Новий рік – 14 січня.
У 1772 році Галичину до себе приєднала Австрія, за якої як новорічно-різдвяний атрибут поширилась ялинка. У 1780-81рр. Йозеф ІІ видав патент віротерпимості, згідно якого усі християнські релігії отримали рівноправ’я, а іудеї отримали деякі свободи. Згодом Франц ІІ у 1817 році з нагоди дня народження принцеси віддав наказ поставити ялинку в імператорському палаці. Після цього деревце почали ставити по усій імперії. Також у цей час Європою ширилась революційна лихоманка, що змінилась наполеонівською експансією. Після перемоги над Наполеоном у більшості європейських країн, що пережили французьке вторгнення, ялинка остаточно утвердилась як традиційний елемент святкувань Різдва і Нового року.
Процес відзначення Різдва Христового в усіх конфесіях завжди тривав дуже довго. За чотири тижні починався адвент, для євангелістів це був т.зв. «солодкий місяць», для католиків – піст. У цей час жваво пеклися солодощі, для дітей із протестантських сімей готувалися невеличкі пакунки із 24 гостинцями, якими ті частувалися по одному в день аж до Різдва 25 грудня. Очікування завершувалось Святвечором, що у поляків має назву “Wigilija”, у німців – “Heiligabend”. Обов’язковими елементами святкового столу були пісні страви - капуста, зелень, вареники, борщ, риба. У день Різдва Христового відновлювалось споживання м’ясних страв. Оселю прикрашали квітами і ялинкою. Німці, а пізніше поляки, українці та іудеї, ставили деревце на Різдво, Новий рік і Хануку. У той же час набула популярності німецька колядка про ялинку «O Tannenbaum». До цього у католиків та православних на Різдво ставили дідух. За григоріанським календарем це відбувалось 24 грудня, спалювали його на Стрітення 2 лютого, за юліанським його ставили 6 січня, а спалювали 15 лютого.
Коли в 1868 році австро-угорська влада надала усім релігійним громадам рівні права, до публічних святкувань у нашому місті долучились іудеї, які у період від кінця листопада до кінця грудня впродовж восьми днів відзначають Хануку. Представники різних релігій разом розважались біля ялинки, ходили один до одного на гостини чи у кнайпи. Таким чином з’явились три ключові святкові постаті – Святий Миколай 19 грудня, Санта Клаус 25 грудня та іудейський ангел Хануки. На верхівку ялинки в той час ставилася зірка, що можна було трактувати як завгодно – і як знамення Різдва Христового, і як символ у честь Хануки. Деревце, як і дідух, після свят спалювали.
Також окремо варто згадати львівську вірменську громаду, в якій Святвечір відзначається 5 січня, а Різдво – 6 і 7 січня. З 1 січня 2013 року всі українські вірмени перейшли на григоріанський календар, хоч у Львові дати святкування Різдва залишились тими ж, що й до Другої світової війни.
З Новим роком і Різдвом Христовим люди також вітали один одного письмово. У Європі та Галичині ця традиція тягнеться з 40-х років ХІХ століття. Спочатку не усі розуміли суті нового звичаю, також вітальні листівки дорого коштували і виходили лише німецькою мовою, але впродовж наступних кількох десятиліть поляки, українці та іудеї Галичини заповнили видавничу прогалину.
У час російської окупації 1914-15 років більшість святкових звичаїв львів’ян різних віросповідань занедбалась. Відзначення Нового року і ялинка були заборонені як такі, що суперечать законам РПЦ. Процес святкування Різдва Христового 25 грудня був суворо регламентованим і скороченим. Після погрому російськими козаками євреїв 27 вересня 1914 року публічне відзначення Хануки втратило сенс. Натомість Різдво 7, 8 і 9 січня та Новий рік 14 січня супроводжувались помпезними урочистостями. З поверненням австро-угорської влади довоєнні традиції відновились.
Очевидно, що за німецької окупаційної влади святкування іудеями Хануки згорнулося до меж гетто. Українці та поляки відкрито святкували у ті ж дати, що й раніше.
Голокост, евакуація німецьких поселенців у 1943 році, часткова еміграція українського і польського населення на Захід і депортація на Схід зменшила кількість корінних львів’ян у кілька разів. Після 1945 року Новий рік відзначали уже в ідеологічному дусі радянської комуністичної партії. За різними версіями, святкування Нового року 1 січня у Радянському Союзі запровадили 1918 року на противагу царським традиціям, за іншими – у 1938. Святий Миколай і Санта Клаус були заборонені, натомість з’явилися Дід Мороз зі Снігуркою.
Після розпаду Радянського Союзу збережені традиції швидко набрали популярності та впливу в різних ділянках міського життя. Щоправда, з поверненням Святого Миколая і тепер вже значно менше згадуваного Санта Клауса, у Львові прижились і святкові постаті радянського періоду.
За матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб