Слава Українській Нації!
Сьогодні маємо багато фронтів, на яких нам треба перемогти у цій тотально-окупаційній війні рф, що ведеться на знищення України. Один з таких фронтів – інформаційно-психологічний. З боку рашистів суть його полягає в тому, щоб за допомогою спланованих спецоперацій керувати психологією, а відтак і моделями поведінки українців. Фронт цей складний та багаторівневий: за контентом, який постійно вкидається, а також за інтенсивністю, форматами і масштабом скерованих месиджів.
Також потрібно розуміти, що цей фронт не новий. І почався він не в лютому 2022-го, і навіть не в 2014-му році. Його історична тяглість є набагато довшою. Просто зараз він знову більш увиразнився і набрав агресивніших рис. Рашистська імперія зла тримається на брехні і терорі, інформаційно-психологічному в тому числі. Це старі методи. Хто добре знає історію і психологію, то знає та розуміє все це. Але, на жаль, так поки що не можна сказати про всіх українців. Тому, сподіваюсь, ці кілька абзаців мого тексту дещо допоможуть виправити ситуацію і покращать наші позиції на цьому фронті.
Ще маємо розуміти, що ключова задача ворога – позбавити нас суб'єктності. Як держави в цілому, так і кожного на персональному рівні. Перетворити українців на об’єкти своїх злочинних дій, нав’язати нам чужу волю та пасивну позицію, стерти національну самосвідомість. Так, це на нас напала країна-агресор, але на рівні психологічному маємо залишатись суб’єктами, а не жертвами. Тими, що можуть діяти при будь-яких заданих координатах та чітко усвідомлюють контекст боротьби. В принципі, ми з цим гарно справляємось і ведемо справді народну війну проти окупантів. Але не у всіх цивільних бойовий дух є достатньо високим. А він має бути таким у кожного. До наших воєнних в цьому аспекті запитань немає, та й цей текст не для них, звісно.
Тож як ворог позбавляє нас, цивільних українців, суб'єктності в інформаційно-психологічному вимірі? Я назву три найпопулярніші інструменти цього впливу станом на четвертий тиждень ведення повномасштабної війни.
- Переключення уваги з важливого на вдавано важливе. Так-от нещодавно доволі багатьом громадянам України здалося, що інформація про геноцид в Маріуполі чи ракетні удари по Києву є менш важливою, ніж убогий плакат в нібито прямому ефірі рашистського тб. Потрапило в цю пастку багато голів. Навіть тих, від кого я такого точно не сподівалась. Але зробили висновки – рухаємось далі. І майте на увазі, схожі вкиди будуть продовжуватись.
- Підживлення помилкової парадигми мислення. Зустріч з власною викривленою картиною світу дається подекуди ще болісніше, ніж зустріч з жахіттями цієї антилюдської війни. Справа в тому, що це дуже непросто – усвідомити, що той образ і розуміння ситуації, які є на власному ментальному рівні можуть бути хибними. За них тримаються до останнього, навіть коли вже рухнула фізична реальність. Навіть, коли весь контекст, в який потрапила людина, кричить про зворотнє. Складовою такого помилкового образу є віра досить немалої кількості українців в те, що існують росіяни, які ще можуть якось врятувати ситуацію. Тому й не припиняють носитися ефірами з воланнями та закликами до них про спасіння. Але нещодавно оприлюднена статистика підтримки росіянами війни на знищення України мала б нарешті відкрити очі. Так, звісно, є жменька росіян, тих, хто дійсно притомні і активні, тих, які підтримують і допомагають зараз Україні. Але якщо вони щось і рятують, то це себе і майбутнє своєї країни, в першу чергу. Тому я підтримую всі їхні зусилля, але публічно не оспівую зараз ніяких потуг з тієї сторони. Нам є серед своїх кого славити і мужністю та незламністю духу кого захоплюватись. Наших героїв безкінечний список. На жаль, багато вже посмертно отримають заслужену славу за свій подвиг.
- Наратив – нам потрібен мир. Так, він справді нам потрібен. Але мир в Україні можливий лише після отримання перемоги над загарбниками. Інакше ніяк. Тому фокус має бути на перемогу, а його пробують зміщувати на мир. Це дуже небезпечно. Мир – це наслідок. Наша ціль – збереження державності та суб’єктності, перемога над ворогом, щоб велика і велична жертва борців за нашу державу й демократію в Європі не стала даремною. Тому всі месиджі на тему «лише б був мир» – це теж елемент інформаційно-психологічних спецоперацій ворога.
Ми – воююча країна. Цього вже так просто не зміниш, тож потрібно остаточно прийняти. Боротьба продовжує бути запеклою. І лише спільними усвідомленими зусиллями можна наблизити нашу перемогу. Чого я всім нам, громадянам та патріотам України, і бажаю. Слава Україні та її Героям!