Політики й футбольні функціонери призначили «екстремістську» Галичину на роль опудала в очах виборців південно-східних областей України і мешканців цивілізованого світу.
Напередодні футбольного чемпіонату Євро-2012 на каналі ВВС вийшов документальний фільм «Стадіони ненависті». Переглянувши його, «маленький європеєць», напевно, з жахом довідався, що в приймаючих країнах – Польщі й Україні – надзвичайно поширені ксенофобія, расизм і неонацизм. Автори стрічки змалювали настільки похмуру й загрозливу атмосферу на польських і українських трибунах, що в порядних громадян цивілізованої Західної Європи навряд чи б виникло бажання їхати на «варварський» Схід – насамперед, із міркувань безпеки. Від цього необачного кроку їх застеріг колишній капітан збірної Англії, темношкірий футболіст Сол Кемпбелл. Проглянувши відео з фанатських секторів, він порадив аудиторії:
Залишіться вдома. Подивіться Євро-2012 по телебаченню. Не ризикуйте. Можете повернутися у труні.
Крім того, спортсмен наголосив, що, з огляду на проблему нетерпимості, приймаючі країни не заслуговують на такий престижний турнір.
Нульова толерантність
«Стадіони ненависті» викликали тоді неабияке обурення в суспільстві. На серйозні закиди, озвучені у фільмі, відреагувало навіть вітчизняне МЗС, зауваживши, що «за рівнем расизму більша частина країн Євросоюзу далеко попереду України». У тому, що масштаб проблеми перебільшено, на власні очі могли переконатися численні закордонні вболівальники, котрі таки завітали в Україну. Серйозних ексцесів під час Євро-2012 не відбулося, а побоювання Кемпбелла розвіяли самі ж англійські фанати, які носили вулицями Донецька труну, що символізувала забобони екс-капітана їхньої збірної, та купували футболки з написом Now I fear nothing, I’ve been to Donetsk («Тепер мені нічого не страшно, я був у Донецьку»)». На чемпіонаті панувала настільки доброзичлива атмосфера, що це майже було схоже на казку, далеку від жахалок з ефіру ВВС.
Однак уже за рік Україна знову опинилася під пильним оком європейської спільноти, наразившись на санкції FIFA за вияви расизму під час матчу збірних України і Сан-Марино 6 вересня у Львові. Експерти з громадської мережі Football Against Racism in Europe (FARE), яка співпрацює з FIFA і UEFA, зафіксували на трибунах «Арени Львів» неонацистські вигуки, жести і символіку, помилково зарахувавши до неї й символіку УПА. За неприпустимі в цивілізованому світі речі львівський стадіон позбавили права приймати відбіркові матчі на Чемпіонат світу 2018 року, а матч Україна – Польща у Харкові 11 жовтня мав би відбутися без глядачів (чого, правда, вдалося уникнути завдяки діям віце-президента UEFA Григорія Суркіса і Федерації футболу України, які подали апеляцію на рішення FIFA).
На ці події емоційно відреагував губернатор Харківщини Михайло Добкін. «Спасибі диким і придуркуватим за «справжню» любов до України і футболу. Ваші зіги й фашистські прапори тепер вся Європа знає. Привіт фюрерові ((( Навіщо на футбольні трибуни приносити портрети Бендери (так в оригіналі, – авт.), Шухевича??? Вони, що любили футбол? Чи мали до нього якийсь стосунок? А прапори СС «Галичина» – це прапори футбольного клубу?» – Обурювався Добкін на власній сторінці в соціальній мережі Twitter.
Праведний гнів посадовця цілком можна зрозуміти і пояснити. «Боротьба з неофашизмом» – це одна із складових, на яких Партія регіонів будує передвиборчу кампанію-2015, тим самим заповнюючи вакуум в ідеологічній сфері. У межах цієї партійної лінії в Харкові у вандальський спосіб (й, вочевидь, за потурання міської влади) знищили меморіальну дошку «нацистському посіпаці» – видатному мовознавцеві й літературному критикові Юрію Шевельову. А всіляким «свободівцям», які зазіхають на пам’ятник Леніну на майдані Свободи, мер міста Геннадій Кернес «толерантно» пообіцяв «поламати дві руки і дві ноги». У цьому питанні він може розраховувати на дружнє плече губернатора Добкіна, який висловив підтримку своєму компаньйонові та запевнив харківських комуністів, що захищатиме монумент Іллічу від підступів печерних націоналістів. Саме їх, «бандерівців», локалізованих переважно у західних областях, совєтофільські політики, які на людях вдають із себе європейців, призначили на роль мало не головного опудала для виборців південно-східних регіонів України та – на експорт – для цивілізованого світу.
Персоніфікована загроза
До цього висновку також спонукає нещодавно опублікований скандальний лист віце-президента ФФУ Сергія Стороженка до заступника генерального секретаря дисциплінарного комітету FIFA Октавіана Біволару. У цьому зверненні український футбольний функціонер (до речі, харків’янин) докладно описує історичні причини формування в Галичині ультраправого руху, «діяльність якого завжди вирізнялася екстремістськими настроями», вказує на те, що «через геополітичну спрямованість цих рухів використовувані ними жести та символи радикально налаштовані жителі Західної України помилково пов’язують з ідеологією патріотизму та незалежності» й визнає серйозність порушень, допущених на матчі із збірною Сан-Марино. А тому – увага! – «ФФУ розглядає можливість виключити стадіон у Львові зі списку спортивних локацій, які можуть приймати міжнародні матчі. ФФУ також сподівається, що Дисциплінарний Комітет ФІФА підтримає її рішення щодо дискваліфікації стадіону «Арена Львів» на встановлений період, зокрема у цілях безпеки».
Себто українська федерація сама (!) попросила FIFA дискваліфікувати український стадіон, який і так має проблеми з утриманням та функціонуванням. Це звернення справедливо можна внести у скарбницю вітчизняного маразму, продемонстрованого раніше в листі 148 народних депутатів України до спікера польського Сейму з пропозицією визнати Волинську трагедію актом геноциду поляків з боку українських націоналістів. Більшої дурості, здавалося, вже й не вигадаєш, та, виявляється, резерви ще є.
Утім, витворюючи з мешканців західних областей «образ ворога», політики-регіонали (а віднедавна й футбольні функціонери) проґавили, як у них під носом виникла своя ж проблема. Поведінка вболівальників харківського «Металіста» під час виїзного матчу з полтавською «Ворсклою» 3 листопада продемонструвала, що й в «оплоті антифашизму» далеко не все гаразд. Фанати з Харкова палили шарфи ворсклян, виривали сидіння (за підрахунками постраждалої сторони, понад 300 пластикових крісел), розводили вогнища в гостьовому секторі й викрикували образливі гасла на адресу полтавців. Але найбільш показовим фактом була присутність на трибунах кількох молодиків у чорних масках із витатуйованими нацистськими свастиками. На декому з них був одяг із написом «Я русский».
Борець із неофашизмом Добкін відразу відкинув звинувачення на адресу харків’ян і заявив, що це були не фанати «Металіста», а провокатори, яких потрібно вирахувати за відеозаписами і не пускати на стадіони. Шкода лише, що «толерантний» губернатор не написав у себе в Twitter’і: «Спасибі диким і придуркуватим за «справжню» любов до Харкова і футболу. Ваші зіги й фашистські прапори тепер вся Україна знає. Привіт фюрерові (((». Ще не менш цікаво, як би поведінку харківських ультрас у Полтаві прокоментував пан Стороженко. Чи вдавався б він до історичних екскурсів й посилань на актуальну геополітичну ситуацію, намагаючись пояснити колегам із FIFA «екстремістські, реакційні настрої радикально налаштованих жителів Східної України»? І чи вимагав би застосувати й підтримати санкції проти «Металіста»?
Бо інакше що виходить: справжні «ксенофоби, расисти і нацисти» – винятково на Заході, а на Сході – випадкові «невідомі провокатори», так? Якась дуже непереконлива картинка чорно-білої реальності, що розсипається буквально на очах. Особливо тоді, коли переглядаєш фото з полтавських трибун і читаєш полум’яні «твіти» харківського губернатора, епіграфом до яких можна поставити фразу: «Тримайте злодія».