«Я не можу слухати так багато Вагнера. Ще трохи і мені схочеться захопити Польщу», - ця фраза Вуді Аллена є, напевно, найбільш цитованою. Це про улюблену музику Гітлера, з якою він мріяв захопити світ. У Палестині востаннє Вагнера грали напередодні «Кришталевої ночі», і це стало неповоротною точкою для бойкоту – до сьогодні в Ізраїлі триває неформальна заборона на цю музику.
Коли у 2012 році, напередодні 200-річчя з дня народження композитора, ізраїльське Вагнерівське товариство запланувало перший в Ізраїлі концерт, вони отримали відмову усіх залів. Попередня спроба десять років перед тим завершилася політичним скандалом у кнесеті. У цьому ж ювілейному році на традиційному вагнерівському фестивалі в німецькому Байройт ізраїльські музиканти таки зіграли Вагнера. Там же соліст Маріїнки Євгеній Нікітін був змушений відмовитися від головної ролі в «Летючому Голландці» - журналісти оприлюднили його тату зі свастикою, а німецькі наміри повернути в культурне життя вагнерівські «тусовки» явно не співпадали з історичним баченням фестивалів як улюблених культурних заходів Гітлера.
Я не знаю, як ставитися до бойкоту музики чи будь-якого мистецтва. Я тільки знаю, що насильство - це неправильно. Та коли бачу пропозицію обмежити чиїсь гастролі, мотивуючи, що це «дозволить уникнути ризиків виникнення громадських заворушень, актів громадського спротиву, фізичного насильства та порушення громадського порядку», то це більше нагадує шантаж, мовляв, якщо не забороните, то ми тут зробимо вам насильство. Подібні формулювання вже застосовувалися під час заборони «Фестивалю рівності», і так само появляються в контексті «Альфа-джазу». До речі, сам Вагнер вважав, що якщо євреям подобається його музика, то вони мають змиритися з його антисемітизмом. Може, він і не уявляв, як далеко це може зайти.