Я от все надіюсь прочитати, почути, що буде, як розгортатимуться події, якщо «музиканти виконають траурний марш». Тобто у разі найгіршого розвитку подій – переможе «не наш кандидат». Хоча, судячи з вибору «між чумою і холерою» (це вислів західних журналістів, наші придумали більш конкретні вислови для Т чи Я), у нас немає вибору. Але все таки, у кожного з нас, є свій кандидат. Що буде, якщо переможе, не наш?
Що буде, якщо до влади прийде «проросійський кандидат», чи «прозахідний кандидат», що конкретно це означає? Цифри, таблиці, графіки, діаграми, статистика – це втомлює. Народ любить образно мислити. Сильна рука, об’єднання слов’янських народів, європейський вибір, повернення до Західної цивілізації або до християнських цінностей? Що там ще такого космічного?
Візьмемо простіше. Що, якщо «завтра», гіпотетично, нам потрібно буде візу для візиту в Росію, чи навпаки, скасують візи для виїзду в Європу, наприклад, як сербам, і всі раби, які стоять під воротами консульств і посольств, стануть вільними. Ми станемо людьми, такими, як наприклад поляки, чи словаки? Чи завтра введуть або скасують ще один податок, наприклад за те, що одружені й бездітні? Доплати скасують, наприклад за кількість дітей, або так звані «гірські», які отримують мешканці деяких прикарпатських містечок і сіл? Як щодо автомобілів, які ввозять з-за кордону? Чи розмитнення стане дорожчим, дешевшим від самих автомобілів, або навпаки? А медицина наша, що по вуха в корупції, і навіть та, яка чесно, через касу, бере гроші за операцію, аналізи, лікування, але в разі фатального випадку не залишає нам, пацієнтам, жодних прав. Може, вона стане страховою? Так, ні? А як зробити, щоб ми не тільки платили, а в разі чого, могли посадити лікарів? Доктор Хауз один такий геніальний, та й то – в кіно. Або, наприклад, що з платною освітою? Як там далі буде? А весь цей бізнес з пільговиками?
Набудувати словесні піраміди навколо «прориву» і «стратегічного напрямку», «вектору розвитку», варіанти зі словом «концепція» - не проблема. Проблема: як це зробити. Звідки на це гроші взяти? У цифрах. Чиїми руками це робити? Як з технологіями? Як з кордонами нашими, тобто митницею? Наприклад, Львів мав би в енну кількість разів більше туристів з Заходу, якби не ці прикордонні труднощі, черги на наших переходах, дорожнеча, щоб сюди добратись. Що з цим зробить «не наш президент»? «Наш» - так тут все зрозуміло. Судячи з всеосяжних, абстрактних, я б сказав планетарних заяв, ніхто, нічого не зробить. Народ не цікавить деталі, то й кандидати їх не озвучують. Народ чекає закликів, гасел і масштабних, карколомних жестів. Дам сто тисяч, за п’яту дитину, хто більше? А я поверну всі гроші, що були на ощадних книжках за Совєтів, почну видавати по 10 тисяч кожному.
Кандидати не мають ніяких конкретних програм, бо їх не існує в природі, тому вони не збираються нічого робити. Що вони мають робити – їм скажуть ті, хто заплатив за їхні вибори. Адже кандидати – люди небагаті, дехто квартири власної не має. Хто є власниками заводів і пароплавів, футбольних клубів, картинних галерей і, звичайно, двох кандидатів, всі знають.
Так, нам кажуть, що ми будемо ще плакати, бо мали найбільш прозахідного президента. Поживемо – побачимо. Але в чому, крім риторики, це виявилось? Ми за ці п’ять років ні в НАТО ні в ЄУ не вступили і навіть не наблизилися на крок. І в рейтингу економічної свободи Україна на останньому місці в Європі з 43 країн. У світі: з 183 країн ми на 162 місці, це там де Того (161) і Ліберія (163). Можна відчувати різне до Саакашвілі, але Грузія за Саакашвілі займає 26 місце. Це не гора слів про Європу, про сприяння інвестиціям, про технопарки. Відчуваєте у випадку Грузії, різницю і результат боротьби з корупцією і сприянню інвестиціям? Словаччина, яка вже в ЄУ і ввела євро, має 35 місце. Наші сусіди з Заходу: Польща – 71, Угорщина – 51. Старі сусіди: Росія – 143, Білорусь – 150. Та навіть Молдова – 125 місце. То скажіть, чого нам ще боятись? Куди ми ще опустимось, на 183 місце? Велика різниця?
Культура наша тепер постраждає, бо президент був «свій – українець», а ті що прийдуть (якщо косу забрати) – не зовсім. Я так розумію, тепер Поплавського так часто показувати не будуть, ніхто з двох кандидатів на його концерти, на відміну від Президента, не ходив, то хай кропиву продає. Про реальний стан культури в Україні тільки на сторінках цього видання було сказано немало теплих слів. Ще більше російських серіалів, шоу програм і концертів «звьозд», в принципі не може бути. Їх: і Галкіна, і Пугачову, і Кіркорова, і гоп-компанію можна не згадувати. Їх в Росії менше показують, там з ними конкурує західний продукт. Назвіть мені хоча б десяток українськомовних глянцевих журналів проти сотні, тисячі російськомовних. Добре, що є ще газети і Інтернет. Наймасовіше мистецтво – кіно – вже набридла тема: шаровари, козаки, гетьмани. Так цього також немає.
Так, Президент багато зробив для відновлення історичної пам’яті українців, все таки за нього проголосували 5% виборців а міг бити і нуль. Новий президент, неважливо, хто це буде – чи Я, чи Т, цього робити не будуть. Їх історична пам'ять народу, ці жертви, герої, мученики, не цікавлять. Хіба що перед наступними виборами знадобляться голоси. Але, якщо б ті герої, яким поставили пам’ятники, назвали вулиці, повернули з забуття в нашу історію, воскресли і побачили ці натовпи свого народу біля консульств держав, тоді ворожих нам, куди ми так рвемось на роботу, побачили би стан господарки у тих державах і тут, на рідних теренах, чи були б вони аж таким радісними?
Ми, абстрактно народ, не впадемо ні за Я, ні за Т, ми вже недалеко дна. Паніка і смуток хай виникає в лавах тих, хто дуже добре, занадто добре, жив, жирував ці п’ять років, кого тепер поженуть з влади. Бо новий президент – це нова, не обов’язково краща чи гірша, просто його команда васалів, лакеїв, нові раби і феодали.